Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

У лютому 2005 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право власності від 5 травня 1988 року належить жилий будинок АДРЕСА_1 та вона користується земельною ділянкою, призначеною для обслуговування цього будинку, площею 0, 06 га.

Будинок АДРЕСА_1 належить на підставі свідоцтва про право власності від 21 грудня 2000 року ОСОБА_7

Посилаючись на те, що відповідач на земельній ділянці, призначеній для обслуговування належного їй жилого будинку, самочинно побудував два сараї, спорудив паркан та виноградну арку, просила зобов`язати ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0, 06 га.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2008 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна земельна ділянка належить на праві власності Терпіннівській сільській раді Мелітопольського району Запорізької області, питання про передачу зазначеної земельної ділянки в користування позивачці не вирішено, а тому вона позбавлена права звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Установлено, що ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 5 травня 1988 року належить жилий будинок АДРЕСА_1 та вона користується земельною ділянкою, призначеною для обслуговування цього будинку, площею 0, 06 га.

Нежиле приміщення АДРЕСА_1 розпорядженням Мелітопольської районної ради від 24 березня 2000 року "Про завершення приватизації будівлі перукарні с. Терпіння" передано у власність ОСОБА_7

Рішенням виконавчого комітету Терпіннівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області від 25 травня 2000 року нежилому приміщенню надано статус житла.

21 грудня 2000 року ОСОБА_7 отримав свідоцтво про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 та у послідуючому на земельній ділянці, призначеній для обслуговування жилого будинку НОМЕР_1, самочинно побудував два сараї, спорудив паркан і виноградну арку, чим чинить ОСОБА_6 перешкоди в користування земельною ділянкою площею 0,06 га.

Згідно із ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначала, що вона є землекористувачем ділянки площею 0, 06 га, яка призначена для обслуговування належного їй на праві власності жилого будинку, ОСОБА_7 самочинно побудував два сараї, спорудив паркан та виноградну арку, чим порушив її права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, доводів позивачки належним чином не перевірив і необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Апеляційний суд в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України у достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.