Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 (правонаступник – ОСОБА_7) до ОСОБА_8, треті особи: Переяславська сільська рада Переяслав-Хмельницького району Київської області, Переяслав-Хмельницька районна державна нотаріальна контора Київської області, комунальне підприємство Київської обласної ради "Переяслав-Хмельницьке бюро технічної інвентаризації", про визнання недійсними державного акта на право приватної власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за законом за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_6, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 19 вересня 1985 року він придбав будинок АДРЕСА_1. На той час він перебував у фактичних шлюбних відносинах із матір’ю відповідачки – ОСОБА_9 У 1987 році колгоспом "Жовтень" йому було виділено в користування земельну ділянку площею 0,30 га, на якій він, замість старого будинку, збудував новий будинок. Рішенням виконавчого комітету Переяславської сільської ради від 10 вересня 1996 року № 47 ОСОБА_9 передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,5182 га поАДРЕСА_1. 15 січня 1999 року ОСОБА_9 видано державний акт на право приватної власності на землю. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла. 25 жовтня 2002 року відповідачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку площею 0,5182 га.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсними державний акт на право приватної власності на землю від 15 січня 1999 року на ім’я ОСОБА_9 та свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 жовтня 2002 року на ім’я відповідачки.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсними державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданий 15 січня 1999 року Переяславською сільською радою Переяслав-Хмельницького району Київської області на ім’я ОСОБА_9, та свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 жовтня 2002 року на ім’я ОСОБА_8 на спадкове майно, яке складається зі спірної земельної ділянки площею 0,5182 га.

У зв’язку зі смертю ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ухвалою Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року залучено до участі у справі його правонаступника – ОСОБА_7

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_8 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 215 ЦПК України у мотивувальній частині рішення суду зазначаються: встановлені судом обставини та визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.

Тобто рішення суду повинно бути мотивовано із зазначенням установлених судом обставин, які мають значення для справи, їх юридичної оцінки та визначених відповідно до них правовідносини, а також посиланням на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах, і норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов’язки сторін.

Зазначене вище знайшло своє відображення й у роз’ясненнях, викладених у пп. 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) .

Однак указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає, оскільки в ньому не наведено мотивів визнання недійсними державного акта на право приватної власності на землю та свідоцтва про право на спадщину за законом, не дано їм юридичної оцінки, а також не зазначено норм матеріального права, на підставі яких оскаржувані документи визнані недійсними.

Отже, судом не встановлено, яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не наведено норми права, на підставі яких державний акт і свідоцтво визнані недійсними, та не дано їм відповідної правової оцінки.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.