6-11257св09 Про визнання договору про участь у реконструкції будинку недійсним - 31.03.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія XXI століття" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору про участь у реконструкції будинку недійсним і за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія XXI століття", третя особа – Головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів, про спонукання до виконання договору, визнання права власності на нерухоме майно та стягнення неустойки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія XXI століття" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 квітня 2009 року,

У вересні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія XXI століття" (далі – ТОВ "ІБК") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 липня 2005 року з відповідачами укладено договір про участь у реконструкції будинку, за яким воно зобов’язалось здійснити реконструкцію нежитлового приміщення загальною площею 120 кв.м, що розташоване на першому поверсі (праве крило) житлового будинку № 108 по вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську, своїми силами та за рахунок відповідачів, які й забезпечують відповідне фінансування та приймають приміщення у свою власність згідно з умовами договору, зі строком введення будинку в експлуатацію 30 квітня 2006 року.

Вважало, що цей договір за своєю суттю є договором будівельного підряду, проте він не відповідає вимогам ст. 875 ЦК України, оскільки на дату укладення договору був відсутній проект реконструкції, у договорі не визначено строк надання такої документації, неправильно визначено ціну договору, відсутній строк дії договору. Договір підписано від імені товариства неуповноваженою особою – директором, який діяв без повноважень і з яким не укладено трудового контракту; крім того, відповідачі порушили зобов’язання з оплати за договором на 5 днів.

У зв’язку з викладеним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України позивач просив визнати зазначений вище договір недійсним і стягнути з них на користь відповідачів сплачені ними попередні суми, тобто по 75 825 грн. кожному.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 позов не визнали, пред’явили зустрічний позов, в якому з посиланням на те, що всі істотні умови договору про участь у реконструкції будинку між сторонами були чітко визначені, виконані, проте ТОВ "ІБК" не приймає від них залишок загальної суми в розмірі 60 670 грн. на виконання умов договору та не передає їм документи для оформлення права власності на спірне нежитлове приміщення, просили визнати за ними право власності на це приміщення, стягнути на їхню користь передбачену Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) пеню в розмірі 3 % вартості робіт у сумі 5 721 889 грн. 26 коп.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2008 року позов ТОВ "ІБК" задоволено. Визнано недійсним договір від 5 липня 2005 року про участь у реконструкції будинку, стягнуто з ТОВ "ІБК" на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_5 кожному по 75 825 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 квітня 2009 року рішення місцевого суду скасовано. У задоволенні позову ТОВ "ІБК" відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 і ОСОБА_5 право власності на нежитлове приміщення № 113 загальною площею 127,9 кв.м, що розташоване на першому поверсі будинку № 108 по вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську; стягнуто з них солідарно на користь ТОВ "ІБК" доплату за різницю в площі приміщення – 13 968 грн. 78 коп.; у решті позову відмовлено; розподілено судові витрати.

Додатковим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_5 60 534 грн. – доплату залишку вартості нежитлового приміщення.

У касаційній скарзі ТОВ "ІБК", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду, відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив із того, що висновок суду про те, що між сторонами фактично було укладено договір будівельного підряду, є неправильним, тому що між ними укладений договір про участь у реконструкції будинку, що повністю визначає його істотні умови, у тому числі й строк дії та ціну, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні. Оскільки кожна зі сторін виконала умови договору щодо реконструкції нежитлового приміщення, житловий будинок із приміщеннями комерційного призначення прийнятий в експлантацію, за товариством на нього оформлено право власності, тому ТОВ "ІБК" повинно повністю виконати умови договору, прийняти від відповідачів залишкову суму згідно з договором, а також різницю в загальній площі приміщення, унаслідок чого за відповідачами слід визнати право власності на таке приміщення.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки до них суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає, оскільки в порушення цих норм права та вимог ст. 316 ЦПК України суд не визначився з характером спірних правовідносин і нормою права, яка підлягає застосуванню до них. Так, дійшовши висновку, що місцевий суд неправильно кваліфікував спірний договір як договір будівельного підряду, апеляційний суд узагалі не кваліфікував цей договір, указавши лише про те, що під час його укладення норми цивільного законодавства порушені не були. Проте, який саме договір укладений сторонами, чи містяться в ньому елементи різних договорів (ст. 628 ЦК України) та яких саме, суд не визначився.

Зазначене має важливе юридичне значення для правильного вирішення спору, оскільки, лише визначивши юридичну природу спірного договору, можливо перевірити, чи укладений договір у належній формі, чи досягли сторони згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України) і чи були законні підстави для укладення саме такого договору.

Крім того, стягуючи з відповідачів на користь ТОВ "ІБК" певні суми згідно з умовами договору, суд визначив ці суми за цінами, що існували в момент укладення договору (2005 рік), та у порушення ст. 214 ЦПК України не дав належної оцінки доводам представника позивача про те, що ціна повинна бути визначена відповідно до дня проведення оплати.

Також, визнаючи за відповідачами право власності на нежитлове приміщення (без визначення частки в будинку), апеляційний суд узагалі не вказав, згідно з якою нормою права ухвалив таке рішення, оскільки за умовами договору (п. 3) сторони домовились, що позивач повинен надати їм правовстановлюючі документи для оформлення права власності. Визнавши право власності на таке приміщення за відповідачами, суд не звернув уваги на те, що таке ж право власності на ці приміщення має й ТОВ "ІБК", тобто в спірного приміщення є два власники.