Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є,Ф., Охрімчук Л.І.,

Лихути Л.М., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з академічного веслування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У грудні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Спеціалізованої дитячо-юнацької школи олімпійського резерву з академічного веслування (далі – СДЮШОР), мотивуючи свої вимоги тим, що наказом від 7 червня 2006 року № 41 була звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи таке звільнення незаконним, оскільки наказом від 20 червня 2006 року № 33 на неї вже було накладено стягнення у вигляді догани, просила поновити строк для звернення до суду, поновити її на роботі на посаді тренера-вихователя з академічного веслування, та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 209 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України, за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Розглядаючи справу, суди правильно встановили, що за одне й те саме порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу, вчиненого ОСОБА_4

19 червня 2006 року, до неї було застосовано заходи дисциплінарного впливу у вигляді догани та звільнення. З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_4 відбулось із порушенням наведеної норми трудового права.

Разом з тим, вирішуючи питання про відмову в поновленні строку для звернення з позовом, суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 неодноразово, починаючи з 2006 року, у відповідях на її звернення до органів прокуратури, виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Комітету з питань фізичної культури та спорту міськвиконкому, інших органів роз’яснювався порядок вирішення трудових спорів і неодноразово надавались рекомендації звернутися із позовом до суду. Крім того, суд обґрунтовано не визнав поважною причину її посилання на перебування на постійному лікуванні, оскільки згідно з наданим нею витягом із медичної картки, вона зверталась до медичних закладів за допомогою через гіпертонічний криз періодично, лікувалась переважно амбулаторно й це не позбавляло її можливості звернулись до суду вчасно (а.с. 20, 49).

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, судові рішення ухвалені з додержанням судом норм матеріального та процесуального права й доводи скарги його висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 19 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.