Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта", третя особа – відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Рівне, про визнання нещасного випадку таким що, пов’язаний з виконанням трудових обов’язків, зобов’язання скласти акти про нещасний випадок на виробництві та скерувати на медико-соціальну комісію для встановлення групи інвалідності і ступеня стійкої втрати професійної працездатності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Пустомитівського районного суду від 14 квітня 2009 року, додаткове рішення Пустомитівського районного суду від 6 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" в особі ремонтно-будівельного управління філії "Магістральні нафтопроводи "Дружба", третя особа – відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Рівне, про визнання нещасного випадку таким що, пов’язаний з виконанням трудових обов’язків, зобов’язання скласти акти про нещасний випадок на виробництві за формами Н-1 та Н-5 та скерувати на медико-соціальну комісію для встановлення групи інвалідності та ступеня стійкої втрати професійної працездатності. Позивач зазначав, що 24 лютого 2005 року під час виконання трудових обов’язків отримав травму, з приводу чого проходив курс лікування. У липні 2007 року він звернувся до роботодавця з проханням призначити комісію для розслідування нещасного випадку, однак йому було в цьому відмовлено. За таких обставин позивач просив визнати нещасний випадок, який трапився з ним, таким, що пов’язаний з виробництвом, та зобов’язати відповідача скласти відповідні акти за формами Н-1 та Н-5 та скерувати його на медико-соціальну комісію для встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності та групи інвалідності.

Рішенням Пустомитівського районного суду від 14 квітня 2009 року та додатковим рішенням Пустомитівського районного суду від 6 серпня 2009 року, залишеними без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2009 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, однак, зібрані у справі докази не свідчать про те, що нещасний випадок, який трапився з позивачем, пов’язаний з виробництвом.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом про визнання нещасного випадку таким, що пов’язаний з виробництвом, позивач посилався на те, що працедавцем відмовлено йому у створенні комісії для розслідування цього нещасного випадку.

На підставі ст. 22 Закону України "Про охорону праці" роботодавець повинен організовувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок.

Згідно з п. 13 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1112 (1112-2004-п) , обстеження місця нещасного випадку, одержання пояснень потерпілого, свідків та причетних до нещасного випадку осіб, з’ясування обставин і причин нещасного випадку, визначення, чи пов’язаний цей випадок з виробництвом, установлення осіб, які допустили порушення законодавства про охорону праці та складання акту розслідування нещасного випадку віднесено до компетенції утвореної роботодавцем комісії з розслідування нещасного випадку. У судовому порядку факт нещасного випадку встановлюється лише у разі ліквідації підприємства-роботодавця (ч. 2 п. 26 Порядку (1112-2004-п) ).

Отже, законом визначено порядок установлення факту нещасного випадку на виробництві.

У разі незгоди потерпілого зі змістом акта про нещасний випадок питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, чиє рішення може бути оскаржене у судовому порядку (ч.ч. 3, 4 ст. 22 Закону України "Про охорону праці", п.п. 37, 38 Порядку (1112-2004-п) ).

Таким чином, вимога про встановлення факту нещасного випадку на виробництві не підлягає розгляду в суді, а тому ухвалені в цій частині у справі судові рішення слід скасувати і залишити зазначену позовну вимогу без розгляду. Оскільки ж решта позовних вимог є похідними від вирішення вимоги про встановлення факту нещасного випадку на виробництві підлягає скасуванню із залишенням без розгляду і частина судових рішень, якими вирішено ці вимоги.

Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 336, ч. 1 ст. 340, п. 3 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду від 14 квітня 2009 року, додаткове рішення Пустомитівського районного суду від 6 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 жовтня 2009 року скасувати і залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.