Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Іванчицівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою прокуратури Волинської області на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 29 травня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся, ОСОБА_8

Після смерті останньої відкрилася спадщина на земельну ділянку та заощадження.

Крім неї, спадкоємицею є також ОСОБА_7, яка відмовилася від належної їй обов'язкової частки в спадковому майні.

Вважаючи, що вона прийняла спадщину, оскільки проживала разом із ОСОБА_8, позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 3,16 га, що знаходиться на території Іванчицівської сільської ради Рожищенського району Волинської області.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 29 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2009 року, позов задоволено, ухвалено визнати за ОСОБА_6 право на земельну частку (пай) із землі, яка перебуває в колективній власності КСП ім. Тімірязєва с. Іванчиці Рожищенського району Волинської області площею 3,15 умовних кадастрових гектарів.

В обгрунтування касаційної скарги прокуратура Волинської області посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і закриття провадження в справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції та апеляційний суд, погоджуючись із ним, виходили із того, що ОСОБА_6 фактично прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, оскільки проживала разом із останньою, а тому за позивачкою слід визнати право власності на земельну частку (пай).

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів .

Частиною ч. 1 ст. 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Крім того, за змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) (чинної на момент постановлення ухвали апеляційним судом), якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

З урахуванням наведених положень закону право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. Отже, за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Як убачається з матеріалів справи, в нотаріальній конторі заведена спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_8 (а.с. 41) Проте відмова нотаріуса в оформленні права ОСОБА_6 на спадщину в матеріалах справи відсутня.

Однак суди наведеного не врахували, в порушення ст. 213 ЦПК України не з'ясували, хто саме порушував, не визнавав або оспорював права позивачки; не перевірили наявності умов для одержання ОСОБА_6 в нотаріуса свідоцтва про право на спадщину та чи приймалася нотаріусом відмова позивачці в оформленні права на спадщину, хоча це має значення для справи.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокуратури Волинської області задовольнити частково.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 29 травня 2008 року й ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 9 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.