Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного територіально – галузевого об’єднання "Південо – західна залізниця" про стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2009 року,

У травні 2007 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 12 січня 2002 року по 26 грудня 2006 року вона працювала приймальницею поїздів у пункті комерційного огляду залізничної станції Конотоп Південно – західної залізниці. Під час виконання своїх службових обов’язків, внаслідок впливу шкідливих факторів праці, зокрема дії у атмосферному повітрі несприятливого природного фактору – пилку суцвіття амброзії, ОСОБА_6 отримала професійне захворювання. Висновком МСЕК від 25 листопада 2006 року позивачці встановлено 70 % втрати професійної працездатності унаслідок професійного захворювання та 2 групу інвалідності. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та стягнути з ДТГО "Південно – західна залізниця" 80 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ДТГО "Південно – західна залізниця" на користь ОСОБА_6 10 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2009 року доповнено. Визнано ДТГО "Південно – західна залізниця" винним в отриманні ОСОБА_6 професійного захворювання.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2009 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2009 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суду виходив з того, що на час встановлення позивачці професійного захворювання обов’язок по відшкодуванню шкоди, у тому числі і моральної, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я у процесі трудової діяльності покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Покладення обов’язку по відшкодуванню моральної шкоди на ДТГО "Південно – західна залізниця" на підставі статті 237 – 1 КЗпП України (322-08) є незаконним.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Установлено, що висновком МСЕК від 25 листопада 2006 року ОСОБА_6 встановлено другу групу інвалідності з втратою 70% професійної працездатності.

Відповідно до вимог частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 31 березня 1995 року № 4 " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " (v0004700-95) судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умов тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до пункту 27 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пункту 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту "є" пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 та частини 3 статті 34 Закону України " Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ", а згідно із Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року.

Отже, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд не врахував, що оскільки дію вказаного Закону в частині відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди припинено, то обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди працівнику, відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України, покладається на роботодавця.

Крім того, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та стягуючи з ДТГО "Південно – західна залізниця" 10 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що унаслідок професійного захворювання позивачка зазнала моральних страждань, які підлягають відшкодуванню відповідачем на підставі статті 237-1 КЗпП України. Розмір заподіяної шкоди відповідає характеру та обсягу страждань ОСОБА_6

Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2009 року скасувати, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 квітня 2009 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.