Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – Одеська універсальна товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на частину спадкового майна та його виділення за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 5 вересня 2007 року,

У жовтні 2004 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися в порядку ст.ст. 47, 76, 220 ЦК України 1963 року, ст.ст. 13, 48- 50 Закону України "Про власність" і ст.ст. 358, 1261, 1278 ЦК України до суду з позовом до ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 7 липня 1995 року № 95/1266, який був укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10; визнання за позивачами права власності на ? частини вказаної квартири та виділення частки позивачів, а також, після уточнення вимог у порядку ст. 103 ЦПК України та на підставі ст.ст. 364, 365 ЦК України, стягнення з них на користь ОСОБА_9 компенсації за належну останньому частину, що складає 12 877 доларів США та є еквівалентною 65 027 гривням.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 4 квітня 2007 року позов задоволено. Постановлено визнати дійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 7 липня 1995 року № 95/1266, який був укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на Одеській універсальній товарній біржі. Визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7 і ОСОБА_9 право власності за кожним на ? частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_13, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 Припинено право ОСОБА_9 на ? частину квартири й стягнуто з кожного з позивачів на його користь по 21 675 гривень 67 копійок компенсації за цю частину. Визнано за позивачами право власності за кожним на 1/12 частину квартири та встановлено, що частка кожного з них становить 1/3 частину квартири.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 5 вересня 2007 року рішення суду першої інстанції в частині припинення права власності ОСОБА_9 на ? частину квартири, визнання за позивачами права власності за кожним на 1/12 частину квартири та встановлення, що частка кожного з них становить 1/3 частину квартири, скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог. У решті – рішення суду залишено без змін.

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що оскільки сторони під час набуття спірної квартири виконали всі необхідні дії, то укладений на товарній біржі договір купівлі-продажу цього майна є дійсним. Крім того, припиняючи право власності ОСОБА_9 на ? частину квартири й стягуючи з позивачів на його користь компенсацію за належну йому частку у визначеному експертизою розмірі, суд виходив із положень ст. 365 ЦПК України та вказав на неможливість спільного користування сторонами спірною квартирою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині припинення права власності ОСОБА_9 на ? частину квартири, визнання за позивачами права власності за кожним на 1/12 частину квартири та встановлення, що частка кожного з них становить 1/3 частину квартири, й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 365 ЦПК України, оскільки визначені судом частки сторін є рівними, а тому висновок про незначний розмір частки відповідача є необгрунтованим.

Проте з такими висновками судів у частині вирішення вимог про визнання права власності на частину спадкового майна та його виділення, стягнення компенсації погодитися не можна, оскільки вони суперечать нормам матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з правилами ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1. частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2. річ є неподільною;

3. спільне володіння і користування майном є неможливим;

4. таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім‘ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто вказані матеріальні норми є різними за своєю правовою природою й кожна з них є окремою підставою для пред‘явлення позову, оскільки перша з них передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга – можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні. При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою. Водночас відповідно до ст. 365 ЦК України згоди особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібно (позивачу лише необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду).

Як убачається з матеріалів справи, позивачі як співвласники спірного майна вимагали виділення в натурі належних їм часток у спільній частковій власності відповідно до ст. 364 ЦК України, а також ставили питання про припинення права ОСОБА_9 на незначну частку у спільному майні, яку неможливо виділити в натурі, на підставі ст. 365 ЦК України та відповідного збільшення за рахунок такого припинення власних часток. При цьому позивачі відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, як того вимагає ст. 365 ЦК України, не внесли.

Згідно з вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині припинення права власності ОСОБА_9 на ? частину квартири, визнання за позивачами права власності за кожним на 1/12 частину квартири та встановлення, що частка кожного з них становить 1/3 частину квартири, і відмовляючи в задоволенні цих вимог, у порушення ст.ст. 303, 315 ЦПК України не звернув уваги на те, що суд не уточнив позов і вирішив дві взаємовиключні вимоги, пред’явлені на підставі як ст. 364 ЦК України, так і ст. 365 ЦК України.

За таких обставин ухвалені судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частину спадкового майна та його виділення, стягнення компенсації не відповідають вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості, тому не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири апеляційною інстанцією залишено без змін і не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 5 вересня 2007 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 квітня 2007 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частину спадкового майна та його виділення, стягнення компенсації скасувати, справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.