Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 12 листопада 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя. Під час розгляду справи уточнила позовні вимоги та просила суд поділити майно, набуте нею та відповідачем під час перебування у шлюбі, а саме: житловий АДРЕСА_1; три земельні ділянки площею 0,86 га, 34,8 га та 0,1 га, що розташовані на території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, і дві земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2; нежитлові приміщення по АДРЕСА_3.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 12 листопада 2008 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності на житловий АДРЕСА_1; нежитлові приміщення по АДРЕСА_3, дві земельні ділянки площею 0,86 га та 34,8 га, що розташовані на території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, по 1/2 частині за кожним. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з 1 липня 1989 року до 22 липня 2003 року сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі. За вказаний період часу ними набуто у власність житловий АДРЕСА_1, нежитлові приміщення по АДРЕСА_3 та дві земельні ділянки площею 0,86 га та 34,8 га, що розташовані на території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області. Після припинення шлюбних відносин договір про поділ спільного сумісного майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не укладали.

Керуючись ст. ст. 69, 70 СК України, суд визнав вимоги ОСОБА_6 правомірними та провів поділ указаного майна.

Проте погодитися з висновками суду не можна з таких підстав.

Як убачається з довідки Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 10 червня 2008 року № 8280 право власності на нежитлові будівлі, що розташовані по АДРЕСА_3, зареєстровано за ОСОБА_8 Рішенням виконавчого комітету Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 22 травня 2003 року № 46 скасовано рішення сільської ради від 13 лютого 2003 року № 16 про передачу ОСОБА_8 указаного нерухомого майна.

У матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують право власності ОСОБА_7 на житловий АДРЕСА_1 та нежитлові приміщення, що розташовані по АДРЕСА_3.

Відповідно до державного акта на право власності на землю від 10 січня 1995 року земельна ділянка площею 0,86 га, що розташована на території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, передана ОСОБА_7 для ведення підсобного господарства згідно з договором купівлі-продажу від 23 грудня 1994 року № 397.

З копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 грудня 1994 року № 397 (а.с. 59) убачається, що Коларівська сільська рада Жовтневого району Миколаївської області продала, а ОСОБА_7, як директор приватного малого підприємства "Дао" придбав земельну ділянку площею 0,86 га для ведення підсобного господарства.

Відповідно до державного акта на право власності на землю від 5 квітня 1995 року земельна ділянка площею 34,8 га, що розташована на території Коларівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, передана ОСОБА_7 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з договором купівлі-продажу від 4 квітня 1995 року.

Проте судом не з’ясовано, хто є власником спірних земельних ділянок площею 0,86 га та 34,8 га - ОСОБА_7 як фізична особа чи селянське (фермерське) господарство або інший суб'єкт підприємницької діяльності.

Крім того, суд не розглянув позовні вимоги ОСОБА_6 про поділ земельних ділянок площею 0,23 та 0,2 га, що розташовані по АДРЕСА_2 (а.с. 28).

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Вирішуючи спір, суд не з’ясував, коли виник спір і коли позивачка дізналася про порушення її майнового права.

ОСОБА_7, заперечуючи проти позову, указував, що ОСОБА_6 пропустила строк звернення до суду з вимогою про поділ майна подружжя (а.с. 14). Проте суд належної оцінки цій заяві не дав, не визначив початок перебігу позовної давності.

За викладених обставин ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції без змін залишатися не може й підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який повинен урахувати наведене й залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 12 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.