6-26832св09 Про визнання заповіту недійсним і визнання права власності на спадкове майно - 17.03.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Жовтневого психоневрологічного інтернату Чорнобаївського району Черкаської області (далі – Жовтневий психоневрологічний інтернат) в інтересах недієздатного ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – Васильківська міська державна нотаріальна контора Київської області, про визнання заповіту недійсним і визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою Жовтневого психоневрологічного інтернату та їх представника - ОСОБА_5, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2009 року,

У березні 2007 року Жовтневий психоневрологічний інтернат як опікун недієздатного ОСОБА_3 звернувся до суду з указаними позовом, в якому зазначав, що 29 січня 2006 року ОСОБА_6, мати їх підопічного, склала заповіт на ім’я сторонньої особи – ОСОБА_4 (дочка соціального працівника) - на все своє майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. Заповіт був посвідчений заінтересованою особою, оскільки нотаріуса вона не викликала, підписаний начебто заповідачем, але вона була практично в коматозному стані, при цьому є підписи двох свідків, яких вона не викликала, та є значні помилки в написанні її прізвища й по батькові.

Посилаючись на вказані обставини та на те, що в момент складання заповіту ОСОБА_6 через вади психіки та здоров’я перебувала в такому стані, коли не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними та через три дні померла, позивач просив на підставі ст. ст. 225, 1257 ЦК України визнати заповіт недійсним.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі директор Жовтневого психоневрологічного інтернату та їх представник - ОСОБА_5 просять ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заповіт посвідчений відповідно до вимог закону; установити, що в момент складення заповіту ОСОБА_6 не розуміла значення своїх дій чи не могла ними керувати, експерти не змогли; крім того, права недієздатного ОСОБА_3 не порушені, оскільки він не позбавлений можливості звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Проте до таких висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суди виходили з того, що позивач не довів позовних вимог.

Разом із тим суди не звернули уваги на положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка також покладає й на суд обов’язки зі створення для сторін змагального процесу. Зазначено, що суд сприяє всебічному та повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки; попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилався на ст. 225 ЦК України, яка передбачає, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо особа в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

З матеріалів справи вбачається, що суд призначив посмертну судову-психіатричну експертизу й за її висновком від 28 січня 2009 року оцінити психічний стан померлої ОСОБА_6 у період підписання заповіту неможливо (а.с. 123).

При цьому суд не вивчив акт експертизи, не визначив, які прийоми та методи експерт використовував та чи достатньо він мав доказового матеріалу для проведення відповідної експертизи. Так, з акта експертизи вбачається, що медичні документи померлої ОСОБА_6 експертам узагалі не надсилались, хоча представник позивача заявляв клопотання про це (а.с. 92), а експерт надсилав до суду запити про надання медичних документів (а.с. 98, 101, 115). У порушення вимог ст. 189 ЦПК України суд не вирішив питання про виклик експерта для роз’яснення свого висновку, зокрема, питання, чи могли вплинути на результати дослідження відсутність медичних документів 82-річної померлої, яка, за поясненнями представника позивача мала вади психіки, перебувала в коматозному стані, що підтверджується й тим, що для складання заповіту були викликані свідки, що може свідчити про невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи, яка склала заповіт.

Для правильної оцінки вказаних обставин, які мають важливе юридичне значення для вирішення цієї справи, суд мав право поставити на обговорення питання про призначення додаткової чи повторної експертизи (ст. 150 ЦПК України), про що заявляв представник позивача (а.с. 141-143).

Крім того, поза увагою суду взагалі залишились посилання представника Жовтневого психоневрологічного інтернату на те, що посвідчення заповіту було здійснено з порушенням Закону України "Про нотаріат" (3425-12) та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, зокрема, що свідків і нотаріуса померла не викликала; якщо під заповітом є її підпис, то яка була потреба підписувати його ще й свідками.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Жовтневого психоневрологічного інтернату Чорнобаївського району Черкаської області та їх представника - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 31 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.