Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ", відкритого акціонерного товариства "Севастопольський Маяк", третя особа – Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, про визнання права власності на квартиру, визнання недійсними угод купівлі-продажу квартири та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням і виселення за касаційними скаргами відкритого акціонерного товариства "Севастопольський маяк", ОСОБА_8, заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради на рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 26 червня 2008 року,

У вересні 2002 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Севастопольський маяк" (далі – ВАТ "Севастопольський маяк"), посилаючись на те, що 22 квітня 1995 року він уклав з малим колективним підприємством "Ксеіта" (далі – МКП "Ксеіта") контракт про надання йому за кошти однокімнатної квартири.

15 вересня 1993 року МКП "Ксеіта" уклало договір № 15 про пайову участь у будівництві жилого будинку по вул. Молодих будівельників у П'ятому мікрорайоні Камишової бухти у м. Севастополі з ВАТ "Севастопольський маяк".

Він виконав свої зобов’язання за договором 22 квітня 1995 року, сплатив вартість квартири, передавши кошти в розмірі 6 500 доларів США директору МКП "Ксеіта".

Указане підприємство згідно з актом прийому-передачі від 25 травня 1995 року передало йому квартиру АДРЕСА_2 будівельників у м. Севастополі.

У зазначеній квартирі він проживає з 1998 року, вносить плату за комунальні послуги.

Указаний будинок № 10 прийнято в експлуатацію в березні 2000 року. Проте бюро технічної інвентаризації не може зареєструвати за ним право власності на квартиру.

Вважаючи, що він набув право власності на спірну квартиру, позивач просив визнати за ним право власності на вказану квартиру.

ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що ухвалою господарського суду м. Севастополя від 1 липня 2003 року затверджено мирову угоду між ВАТ "Свастопольський маяк" і товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ" (далі – ТОВ "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ", згідно з якою однокімнатна квартира АДРЕСА_1 передана в рахунок заборгованості ТОВ "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ".

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 23 лютого 2003 року між ним і ТОВ "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ", він є власником указаної квартири.

У зв'язку з цим, ОСОБА_7 просив виселити ОСОБА_6 зі спірної квартири.

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 уточнив свої вимоги, просив визнати за ним право власності на спірну квартиру, визнати недійсними договори купівлі-продажу цієї квартири, укладені між ОСОБА_7 і ТОВ "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ" та між ОСОБА_7 і ОСОБА_8, виселити останню з указаного жилого приміщення.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 23 січня 2004 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду м. Севастополя від 29 квітня 2004 року та Верховного Суду України від 27 грудня 2004 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Ухвалою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 8 грудня 2005 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2004 року скасовано ухвали господарського суду м. Севастополя від 1 липня 2003 року й від 9 березня 2004 року про затвердження мирових угод між ВАТ "Севастопольський маяк" і ТОВ "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ" щодо передачі квартир.

Останнім рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 7 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено, ухвалено стягнути з ОСОБА_6 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 грн.

Додатковим рішенням того ж суду від 11 лютого 2008 року ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судовий збір у розмірі 855 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 26 червня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено в повному обсязі, ухвалено: визнати за ним право власності на спірну квартиру; визнати недійсними вказані договори купівлі-продажу цієї квартири; стягнути з ТОВ "Науково-виробниче підприємство ЕС.Т.КОМ" на користь ОСОБА_7 37 240 грн. та з останнього на користь ОСОБА_8 – 17 200 грн.; виселити ОСОБА_8 з указаного жилого приміщення; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обгрунтування касаційної скарги ВАТ "Севастопольський маяк" посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, незастосування закону, який підлягав застосуванню, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заступник прокурора м. Севастополя ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що позивачем у повному обсязі оплачено вартість однокімнатної квартири; з 1998 року спірна квартира знаходиться в його користуванні; у 1998 році ВАТ "Севастопольський маяк" фактично визнав за ОСОБА_6 право власності на спірну квартиру.

Однак з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, однією з підстав виникнення права приватної власності є одержання майна за укладеними угодами, які не заборонені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Інструкцією про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Міністерством комунального господарства 31 січня 1966 р., чинною на момент підписання акта між позивачем і МКП "Ксеіта" про прийом-передачу квартири, було передбачено обов'язкову реєстрацію всіх будинків у межах міст і селищ міського типу, якій підлягали будинки із закінченим будівництвом та прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої ради на підставі документів, які встановлюють право власності (правовстановлюючих документів).

За змістом Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121 (z0399-98) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839 (z0399-98) , чинної при введенні будинку № 10 в експлуатацію, до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, зокрема, віднесені: будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках, квартири багатоквартирних будинків, після введення їх в експлуатацію.

Пунктами 2.3 – 2.5 зазначеної Інструкції, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. № 121 (z0399-98) , передбачено здійснення поточної реєстрації права власності (реєстрація переходу права власності від одних власників до інших) лише після проведення первинної реєстрації права власності, якою є така реєстрація, коли об'єкт нерухомості вперше записується в реєстрову книгу і йому присвоюється черговий реєстровий номер у цій книзі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов укладеного 15 вересня 1993 року між МКП "Ксеіта" і виробничим об’єднанням "Маяк", правонаступником якого є ВАТ "Севастопольський маяк", договору № 15 про пайову участь у будівництві жилого будинку по вул. Молодих будівельників у м. Севастополі сторони складають акт прийому-передачі квартир після виконання вказаним підприємством "Ксеіта" зобов'язань за цим договором, зокрема з оплати пайового будівництва мереж, завершення за свій рахунок будівництва будинку, фінансування витрат на охорону будівельного майданчика, забезпечення будівництва електроенергією, водою і телефонним зв'язком, оплати у визначеному розмірі витрат на будівництво будинку, тощо. Зазначене товариство зобов'язалося в свою чергу передати у власність МКП "Ксеіта" 6 квартир, у тому числі три однокімнатні квартири.

У квітні 1995 року між МКП "Ксеіта" та ОСОБА_6 на підставі положень КЗпП України (322-08) укладено контракт про роботу останнього майстром, у якому, крім іншого, ОСОБА_6 зобов'язався передати інвестиції іншій стороні угоди, а зазначене підприємство в свою чергу в зв'язку з його участю в будівництві жилих будинків зобов'язалося надати позивачу однокімнатну квартиру і прописати останнього в новій квартирі.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10 липня 2003 року в справі за позовом ВАТ "Севастопольський Маяк" до Севастопольської міської державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 14 травня 2001 року № 894 про оформлення права приватної власності та видачу свідоцтв пор право власності на квартири фізичним особам, наявним у цій справі (а.с. 57-59), установлено, що у відповідності з указаними пп. 2.3 – 2.5 Інструкції, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. № 121 (z0399-98) , первинну реєстрацію права власності на будинок № 10 по вул. Молодих будівельників у м. Севастополі здійснено за ВАТ "Севастопольський маяк"; Севастопольською міською державною адміністрацією видано розпорядження від 14 травня 2001 року № 893-р "Про оформлення права колективної власності ВАТ "Севастопольський маяк" та Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації видано зазначеному товариству свідоцтво про право власності на зазначений будинок.

Ураховуючи викладене, а також те, що з матеріалів справи не вбачається, що позивач укладав будь-які договори з ВАТ "Севастопольський маяк", апеляційний суд: у порушення ст. 213 ЦПК України не встановив, до якого виду договорів відноситься укладений між позивачем і МКП "Ксеіта" контракт, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості визначитися належним чином з характером спірних правовідносин і правовою природою зазначених договорів; усупереч ст. ст. 212, 213 ЦПК України не дав жодної оцінки договору від 15 вересня 1993 року № 15, не з'ясував, чи виконало МКП "Ксеіта" зобов'язання за цим договором, чи складався сторонами вказаного договору акт прийому-передачі спірної квартири, тобто чи передавало ВАТ "Севастопольський маяк" після введення в експлуатацію і оформлення права власності на будинок у встановленому порядку спірну квартиру МКП "Ксеіта", що мало значення для справи; не врахував, що лист ВАТ "Севастопольський маяк" від 1 грудня 1998 року, на який він посилався в обгрунтування свого висновку, не може бути визнано належним доказом передачі в установленому законодавством порядку спірної квартири МКП "Ксеіта", а потім вже – ОСОБА_6, та правовстановлюючим документом і не перевірив правомірності зайняття позивачем спірної квартири.

Водночас, стосовно визнання в 1996 році МКП "Ксеіта" банкрутом і його ліквідації в 2002 році колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що пунктом 4 ст. 34 Закону України від 27 березня 1991 року № 887-XII "Про підприємства в Україні" передбачено, що підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (аналогічна норма міститься в ч. 7 ст. 59 чинного Господарського Кодексу України (436-15) ). Проте відповідна довідка з указаного реєстру щодо виключення з нього МКП "Ксеіта" в матеріалах справи відсутня.

За таких обставин ухвалене в справі рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "Севастопольський маяк", ОСОБА_8, заступника прокурора м. Севастополя задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 26 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.