Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту "Запоріжелектротранс" (далі – КП "Запоріжелектротранс"), третя особа – ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до КП "Запоріжелектротранс" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Зазначав, що 17 січня 2008 року на проспекті Леніна в місті Запоріжжі з вини працівника КП "Запоріжелектротранс" сталася дорожньо-транспортна пригода. ОСОБА_7, керуючи тролейбусом не витримала бокового інтервалу й здійснила зіткнення з його автомобілем ВАЗ 21104, номерний знак НОМЕР_1, яким керував водій ОСОБА_8 У результаті дорожньо-транспортної пригоди його автомобіль отримав механічні пошкодження, вартість ремонтних робіт складає 4 793 грн., що підтверджується висновком експерта.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив стягнути з відповідача на свою користь 4 793 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. на відшкодування проведення експертної оцінки, 180 грн. вартості придбаних запчастин.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2008 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з КП "Запоріжелектротранс" на користь позивача 4 793 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. на відшкодування вартості проведення експертної оцінки, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2008 року зазначене рішення районного суду скасовано й у справі ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Однак з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_6 посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої було пошкоджено його автомобіль, сталася з вини водія тролейбуса ОСОБА_7, що підтверджується постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2008 року.

Проте всупереч вимогам ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення вимог закону уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів позивача та не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам; не вмотивував і не обґрунтував свого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6, а лише формально послався на постанову судді, якою провадження в адміністративній справі закрито за спливом строку притягнення до адміністративної відповідальності.

На порушення вимог ст. 316 ЦПК України суд не встановив фактів і відповідних їм правовідносин, механізм скоєння ДТП взагалі не досліджував, фактичних обставин ДТП не встановив.

Суд не з’ясував і в рішенні не зазначив, хто з учасників дорожнього руху винен у скоєнні ДТП, які його конкретні дії як учасника дорожнього руху не узгоджуються з Правилами дорожнього руху та як він повинен був діяти в даній пригоді.

З огляду на викладене рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим і воно підлягає скасуванню.

Не можна погодитися й з висновками районного суду, який, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_7, яка допустила порушення Правил дорожнього руху, при цьому як на доказ вини пославшись лише на постанову суду від 4 лютого 2008 року, не звернув уваги на те, що зазначену постанову суду було скасовано постановою апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2008 року.

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 33 ЦПК України не вирішив питання про залучення до участі у справі іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди, а саме водія ОСОБА_8, яка керувала автомобілем позивача ВАЗ 21104, номерний знак НОМЕР_1, під час зіткнення з тролейбусом.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.