Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді Кіровоградської області про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді Кіровоградської області (далі – Відділення) на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2004 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2007 року,

У жовтні 2004 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділення про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, посилаючись на те, що, працюючи понад одинадцять років помічником начальника підземної дільниці № 12 на Інгульській шахті Східного гірничо-збагачувального комбінату, отримав професійне захворювання й трудове каліцтво та згідно з висновком медико-соціальної експертизи (далі – МСЕК) від 4 серпня 1997 року № 504/10 його визнано інвалідом другої групи з установленням втрати 80 % професійної працездатності.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2004 року позов ОСОБА_3 задоволено та стягнуто на його користь із Відділення 42 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2007 року рішення районного суду змінено – зменшено розмір відшкодування моральної шкоди до 32 тис. грн.

У касаційній скарзі Відділення ставиться питання про скасування судових рішень із підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) у разі стійкої втрати професійної працездатності право на отримання потерпілим страхових виплат, у тому числі виплати за моральну (немайнову) шкоду, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Позивач унаслідок професійного захворювання вперше був визнаний інвалідом згідно з висновкои МСЕК від 2 лютого 1997 року.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) передбачено, що вся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом (1 квітня 2001 року) підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника – Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Задовольняючи позов, суди залишили поза увагою ці положення та доводи відповідача (а.с. 82) про те, що відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди повинно нести підприємство, яке заподіяло шкоду, та що це підприємство не ліквідовано, і дійшли передчасного й помилкового висновку, що обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, повинен бути покладений на Відділення, не з’ясувавши, чи відповідають дійсності доводи відповідача про те, що підприємство, на якому позивач отримав захворювання, не ліквідовано, і не вирішив питання щодо його участі у справі.

Оскільки суди неправильно застосували положення п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) і не вирішили питання про залучення до участі у справі належного відповідача, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кіровограді Кіровоградської області задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 жовтня 2004 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.