Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Кримської філії до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет", ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення суми заборгованості; за позовом ОСОБА_8 до відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, ОСОБА_7 про визнання договору поруки недійсним і за позовом ОСОБА_9 до відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк, ОСОБА_6 про визнання договору поруки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 червня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року,

У квітні 2009 року в ідкрите акціонерне товариство ВТБ Банк в особі Кримської філії (далі – Банк) звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 11 березня 2008 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Вітмет" (далі – ТОВ "Вітмет") укладена генеральна угода, за якою Банк зобов'язався надати ТОВ "Вітмет" кредитні кошти в сумі, еквівалентній 4 млн. доларів США, у порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах. У рамках цієї угоди, між ними був укладений кредитний договір від 11 березня 2008 року № 03-03-08 на суму 1 млн. 100 тис. доларів США строком на 1 рік до 11 березня 2009 року з виплатою 12,5% річних. 13 жовтня 2008 року укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору від 11 березня 2008 року № 03-03-08, згідно з якою встановлена нова відсоткова ставка в сумі 14% річних. Крім того, укладено між ними ще один кредитний договір від 11 березня 2008 року № 04-03-08 на суму 2 млн. 900 тис. доларів США строком до 11 березня 2013 року з виплатою 12,8% річних. Відповідно до договорів поруки від 11 березня 2008 року поручителями за цими кредитними договорами виступали ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які поручилися перед Банком за виконання ТОВ "Вітмет" узятих на себе обов’язків, установлених кредитними договорами від 11 березня 2008 року. Оскільки боржник порушив свої зобов’язання, не повернув кредит, не платить відсотків за кредитами, то Банк просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитними договорами.

У травні 2009 року ОСОБА_8 і ОСОБА_9 звернулися до суду з позовами про визнання договорів поруки від 11 березня 2008 року недійсними, мотивуючи вимоги тим, що без їхньої згоди їхні чоловіки: ОСОБА_7 та ОСОБА_6, – у порушення ст. 55 СК України уклали договори поруки. Оскільки договори поруки укладені не на користь сім'ї, просили визнати їх недійсними.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 11 червня 2009 року позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року позов Банку задоволено, у задоволенні позовів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено. Стягнуто солідарно з ТОВ "Вітмет", ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Банку заборгованість у розмірі 32 375 555 грн. 13 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові Банку, задовольнити позови ОСОБА_8 і ОСОБА_9 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 11 березня 2008 року між Банком і ТОВ "Вітмет" були укладені кредитні договори, поручителями в яких, за окремими договорами поруки, виступили ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Після отримання кредитних коштів ТОВ "Вітмет" взяті на себе зобов’язання з погашення кредиту виконувало неналежним чином, допустило прострочення заборгованості по сумі кредиту і процентам, а тому заборгованість підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів. Підстав для визнання договорів поруки недійсними судами не встановлено.

З такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

За вимогами ч. 1 ст. 15 ЦПК України с уди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких сторонами є юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Вирішуючи позовні вимоги Банку, які виникли з окремих договорів поруки, можуть бути самостійним і окремим предметом позову, суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до свого провадження спір, що виник між юридичними особами – Банком та ТОВ "Вітмет", і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (ст. 12 ГПК України), розглянули його разом із вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині позовних вимог Банку до ТОВ "Вітмет" підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині вимог на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

В іншій частині позовних вимог висновки судів відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами застосовані правильно .

За змістом вимог ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, стягнувши солідарно з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 суми заборгованості за кредитними договорами, за якими вони виступали поручителями, та відмовивши в задоволенні позовів ОСОБА_8 і ОСОБА_9 про визнання договорів поруки недійсними, є необгрунтованими.

Керуючись ст. ст. 205, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 червня 2009 року й ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року в частині позовних вимог відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Кримської філії до товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмет" про стягнення суми заборгованості скасувати та провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.