Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві 16 березня 2010 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: головне управління юстиції у м. Києві, комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна", приватний нотаріус Ковтун Олександра Дмитрівна, Печерське районне управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, про визнання недійсними дубліката свідоцтва про право власності на житло, свідоцтва про право на спадщину за законом, договору довічного утримання, визнання незаконними й скасування реєстрації документів, зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа – головне управління юстиції у м. Києві, про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2009 року,

У березні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 листопада 1993 року її мати, ОСОБА_9, та чоловік останньої, ОСОБА_10, відповідно до договору дарування, підписаного від їхнього імені на підставі довіреності від 4 жовтня 1993 року ОСОБА_11, подарували їй квартиру АДРЕСА_1.

У березні 1993 року ОСОБА_9 померла, ОСОБА_10 залишився проживати в спірній квартирі.

У лютому 2007 року вона звернулася до комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" (далі – БТІ) для реєстрації права власності на квартиру та їй стало відомо, що за ОСОБА_10 зареєстровано право власності на ? частину вказаної квартири на підставі отриманого ОСОБА_10 свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 грудня 2006 року, приховавши, що зазначена квартира була подарована їй.

Вважаючи, що її право власності на спірну квартиру порушено, позивачка просила визнати вказане свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним.

У процесі розгляду справи позивачка доповнила свої вимоги, просила визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на житло, виданий 15 листопада 2006 року, та незаконною реєстрацію цього дубліката свідоцтва в БТІ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 грудня 2006 року та незаконною реєстрацію цього свідоцтва в БТІ; визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 24 січня 2007 року між ОСОБА_10 та його донькою, ОСОБА_5; зняти ОСОБА_5 із реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири.

ОСОБА_10 звернувся до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що довіреність від 4 жовтня 1993 року та договір дарування від 15 листопада 1993 року ні він, ні ОСОБА_9 не підписували та бажання дарувати спірну квартиру в них не було.

Про існування вказаних довіреності та договору він дізнався лише з позовної заяви ОСОБА_4 у квітні 2007 року.

Вважаючи зазначені довіреність та договір незаконними, ОСОБА_10 просив визнати їх недійсними.

У серпні 2008 року ОСОБА_10 помер, у зв'язку з чим до участі в розгляді справи як відповідачів за основним позовом залучено правонаступників останнього: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року позов ОСОБА_4 задоволено, ухвалено визнати недійсним дублікат свідоцтва про право власності на житло, виданий 15 листопада 2006 року, визнати незаконною та скасувати реєстрацію цього дубліката свідоцтва в БТІ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 грудня 2006 року та визнати незаконною й скасувати реєстрацію цього свідоцтва в БТІ; визнати недійсним договір довічного утримання від 24 січня 2007 року; зняти ОСОБА_5 із реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірної квартири скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено; в іншій частині судове рішення залишено без змін.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_5 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами. допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.