Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа – Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа – Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, про визнання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0, 350 га на підставі державного акту на право приватної власності від 28 квітня 2005 року та земельна ділянка площею 0, 250 га на підставі державного акту на право приватної власності від 13 липня 2005 року, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що відповідач самовільно захопив 0, 0075 га належної йому земельної ділянки, установивши паркан, чим чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, просив зобов`язати ОСОБА_5 усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження земельною ділянкою.

У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4

Посилаючись на те, що межі належних ОСОБА_4 земельних ділянок у державних актах визначено неправильно, просив визнати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 28 квітня 2005 року та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 13 липня 2005 року, видані на ім`я ОСОБА_4, недійсними.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_5 усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні земельною ділянкою площею 0, 350 га АДРЕСА_1 шляхом перенесення паркану вглиб земельної ділянки АДРЕСА_1 відповідно до меж, установлених державним актом на право приватної власності на землю від 10 грудня 1997 року, виданого на ім`я батька ОСОБА_5 – ОСОБА_6 У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального й процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 332, 335, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.