Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства страхової компанії "Кремінь" про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2009 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 23 вересня 2004 року між ним та закритим акціонерним товариством страховою компанією "Кремінь" (далі – ЗАТ СК "Кремінь") було укладено договір страхування автомобіля "Мersedes-Benz G 500", 2000 року випуску. 9 вересня 2005 року вказаний автомобіль було викрадено невстановленою особою. У зв’язку із цим він звернувся до ЗАТ СК "Кремінь" із заявою про сплату страхового відшкодування, але страхова компанія відмовилась виплачувати страхове відшкодування, посилаючись на те, що ним надано неправдиві відомості відносно власника транспортного засобу та несвоєчасно повідомлено про настання страхового випадку.

Вважаючи таку відмову ЗАТ СК "Кремінь" незаконною, позивач просив стягнути з відповідача страхове відшкодування в розмірі 377 425 грн. 63 коп. і судові витрати в розмірі 1 730 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відмова відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування є законною, оскільки останнім були надані недостовірні відомості про застрахований транспортний засіб.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про страхування" та п. 7.1.3 договору страхування підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування.

Підставою для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування ЗАТ СК "Кремінь" указувало, зокрема, що при укладанні договору страхування ним було надано свідомо неправдиві відомості щодо об’єкта страхування, а саме його власника, оскільки позивач у заяві-анкеті власником автомобіля зазначив себе, у той час як насправді його власником є ОСОБА_7

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_6 посилався на те, що перед укладенням договору страхування він повідомив працівника відповідача, що є лише володільцем автомобіля і його майновим інтересом у предметі страхування є відповідальне збереження. Оформлення договору страхування здійснювалось працівником відповідача, який помилково вказав його як власника автомобіля, оскільки він надавав свій паспорт і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, в якому його власником зазначено ОСОБА_7 Тобто він не повідомляв неправдивих відомостей про власника автомобіля, а зазначення в договорі страхування його власником транспортного засобу, замість ОСОБА_7, є помилкою працівника відповідача.

Відповідно до заяви-анкети на страхування транспортного засобу від 22 вересня 2004 року в графі заяви "Який майновий інтерес заявника в предметі страхування" зазначено "відповідальне збереження".

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставин справи не врахував; доводів позивача належним чином не перевірив; не з’ясував: за яких обставин і яким чином зазвичай у відповідача відбувається процес оформлення договору добровільного страхування наземного транспорту, які документи необхідно надати особі для укладення такого договору та що входить у обов’язки працівника ЗАТ СК "Кремінь", який відповідальний за оформлення договорів страхування, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що позивачем були надані недостовірні відомості про застрахований транспортний засіб, а відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є законною.

Крім того, підставою для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування було також несвоєчасне повідомлення ним ЗАТ СК "Кремінь" про настання страхового випадку, але суд цих обставин належним чином не перевірив та не дав відповідної правової оцінки.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 8 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.