Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до управління майном міста Ужгородської міської ради

(далі – Управління) про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 15 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 грудня 2008 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Управління про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на те, що згідно договору від 1 липня 2007 року він виконував інвентаризаційні роботи об’єктів комунальної власності міста та здійснював їх супровід. Сума бюджетних коштів для виконання замовлених робіт за цим договором на 2007 рік складала 4 800 грн., однак після завершення виконання ним робіт Управління зазначену суму не сплатило.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з Управління заробітну плату в розмірі 4 800 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 грудня 2008 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з управління майном міста Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_3 заробітну плату в розмірі 4 800 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судових рішень у частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується її виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що 1 липня 2007 року між Управлінням та

ОСОБА_3 було укладено договір про виконання інвентаризаційних робіт строком з 1 липня 2007 року до 30 вересня 2007 року, відповідно до якого сума коштів для виконання даного договору складала 4 800 грн.

Згідно з актом виконаних робіт від 1 вересня 2007 року передбачені зазначеним договором роботи виконані.

Отже, частково відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що між ОСОБА_3 та Управлінням не було трудового договору, а відтак відсутні правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку, передбаченого ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Із змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що посилання в ньому про стягнення з Управління на користь ОСОБА_3 заробітної плати зроблено не у зв’язку з наявністю трудових відносин між сторонами, а у зв’язку з виконанням ОСОБА_3 робіт, передбачених договором про виконання інвентаризаційних робіт, яким була передбачена їх оплата в розмірі 4 800 грн.

Тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 грудня 2008 року відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 серпня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.