Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Козацький", третя особа - ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою сільськогосподарського виробничого кооперативу "Козацький" на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до сільськогосподарського виробничого кооперативу (далі – СВК) "Козацький" про відшкодування матеріальної й моральної шкоди.

Зазначав, що 1 вересня 2007 року о 16 годині 30 хвилин на автошляху Козацьке-Павлівка у Звенигородському районі сталося зіткнення автомобіля "Вольво", номерний знак НОМЕР_1, що належить йому на праві власності, під його керуванням з автомобілем ЗІЛ номерний знак НОМЕР_2, що належить відповідачу, під керуванням водія ОСОБА_7

У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль "Вольво", чим позивачу завдано матеріальної та моральної шкоди.

Збитки на ремонт автомобіля становлять 19 248 грн. 5 коп., моральна шкода - 6 000 грн.

Просив також стягнути з відповідача 500 грн. у рахунок оплати експертизи та 70 грн. витрат за зберігання транспортного засобу на штрафному майданчику.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2008 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто із СВК "Козацький" на його користь 19 451 грн. 46 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 2 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 1 200 грн. витрат на правову допомогу, 900 грн. витрат на проведення експертизи, 70 грн. витрат на зберігання транспортного засобу, 258 грн. судового збору й 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі СВК "Козацький" просить скасувати постановлені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що дана дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) сталася з вини водія відповідача ОСОБА_7, а тому відповідач як володілець джерела підвищеної небезпеки згідно зі ст. 1187 ЦК України повинен відшкодувати шкоду.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив із доведеності вини водія ОСОБА_7 у скоєнні ДТП 1 вересня 2007 року. При цьому в основу рішення поклав лише постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 1 жовтня 2007 року, згідно з якою ОСОБА_7 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України і сплатив штраф у розмірі 17 гривень.

Однак у порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України суд у рішенні не зазначив, у чому конкретно полягає вина водія ОСОБА_7 у скоєнні даної ДТП, які його конкретні дії як учасника дорожнього руху не узгоджуються з Правилами дорожнього руху (далі – ПДР) та як він повинен був діяти в даній пригоді.

Механізм скоєння ДТП судом узагалі не досліджувався, доводи сторін усупереч вимогам ст. ст. 60, 62 ЦПК України не перевірялися, фактичні обставини ДТП установлені не були.

Заперечуючи проти позову, водій відповідача зазначав, що в скоєнні ДТП є і вина позивача, який порушив ПДР. Проте суд належним чином цих доводів не перевірив, обставині, яка має істотне значення для справи, ніякої юридичної оцінки не дав, чим порушив вимоги ст. 212 ЦПК України.

Пункт 9.6 ПДР зобов’язує водія вжити всіх необхідних заходів для уникнення аварії, знизити швидкість аж до зупинення транспортного засобу. Невжиття таких заходів є порушенням Правил дорожнього руху.

З урахуванням зазначеного суду необхідно було з’ясувати, чи правильно діяв в даній ДТП позивач ОСОБА_6, чи мав він технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем відповідача шляхом гальмування чи іншого безпечного маневру.

З’ясування питання щодо правомірних дій обох водіїв у момент ДТП має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За необхідності доцільно було б обговорити питання про призначення експертизи.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив із того, що оскільки відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи № 3 від 6 січня 2008 року вартість відновлювального ремонту становить 36 641 грн. 69 коп., що перевищує залишкову вартість автомобіля, яка складає 19 451 грн. 46 коп., то стягненню підлягає саме остання сума.

При цьому суд не врахував роз’яснень, що міститься в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) , відповідно до яких суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, має обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин й фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

У своїй ухвалі, як на підставу доведеності вини водія ОСОБА_7 в скоєнні ДТП, апеляційний суд послався на постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 1 жовтня 2007 року, згідно якої ОСОБА_7 притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України за порушення п. 12.16 ПДР України, яку у матеріали справи залучено не було. До того ж у ПДР п. 12.16 на момент винесення судом постанови не існувало та на даний час ПДР вищевказаним пунктом не доповнювалися.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу "Козацький" задовольнити частково.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 квітня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.