Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Брюховицької селищної ради, треті особи – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, управління земельних ресурсів у місті Львові, про визнання незаконними рішень Брюховицької селищної ради та визнання недійсним державного акта на права власності на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 жовтня 2009 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Брюховицької селищної ради, треті особи – ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, управління земельних ресурсів у місті Львові, про визнання незаконними рішень Брюховицької селищної ради та визнання недійсним державного акта на права власності на земельну ділянку. Позивачка зазначала, що проживає в квартирі АДРЕСА_1. Будинок є двохквартирним, обидві квартири приватизовані. В квартирі № 1 проживають ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 Рішенням Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 123, до якого рішенням ради від 8 грудня 2006 року № 157 внесено зміни, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 передано у власність земельну ділянку площею 0,0808 га для обслуговування жилого будинку і господарських споруд з подальшою видачею державного акта на право власності на неї. Посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка передана третім особам у власність за рахунок земель прибудинкової території, чим порушено її право на користування прибудинковою територією та унеможливлює доступ до її квартири для її обслуговування, позивачка просила визнати рішення ради про передачу земельної ділянки у власність третім особам незаконним, а виданий на їх підставі державний акт про право власності на земельну ділянку недійсним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 29 жовтня 2009 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у вересні 1998 року Брюховицькою селищною радою було передано у власність чоловіка позивачки ОСОБА_12 0,05 га землі для обслуговування жилого будинку та господарських споруд за рахунок прибудинкової території будинку по АДРЕСА_1, відтак, своє право на приватизацію землі використала і позивачка, а тому використанням третіми особами свого права на приватизацію землі її право не порушено.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) .

Частиною 4 ст. 120 ЗК України встановлено, що у разі переходу права власності на будинок і споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будинку і споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будинку і споруди.

Судом установлено, що позивачка та треті особи проживають у двохквартирному будинку по АДРЕСА_1. За будинком рішенням виконавчого комітету Брюховицької ради від 27 січня 1955 року закріплено земельну ділянку для його обслуговування площею 1 200 кв. м. Обидві квартири будинку приватизовані їх мешканцями на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) . Рішенням Брюховицької селищної ради від 26 жовтня 2006 року № 118 будинок знято з балансу селищної ради.

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, розміру часток позивачки та третіх осіб у вартості будинку не встановив, чи є площа земельної ділянки, переданої у власність третім особам, пропорційною їх частці у вартості будинку не з’ясував. Посилання позивачки на те, що передачею у власність третіх осіб спірної земельної ділянка унеможливлено її доступ до своєї частки будинку з метою її обслуговування суд не перевірив та мотивів відхилення цього посилання у рішенні не зазначив.

Крім того, суд не залучив до участі у справі як відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 жовтня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.