6-3606св10 Про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - 10.03.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – комунальне підприємство "Печерська брама", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2009 року,

У травні 2009 року позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 знаходиться на балансі комунального підприємства "Печерська брама". Зазначала, що після смерті її чоловіка вона є наймачем спірної квартири. У квартирі зареєстрована вона та її син – ОСОБА_4, який у 1961 році одружився та переїхав до своєї дружини. Оскільки відповідач у квартирі не проживає, з серпня 2008 року квартирну плату та комунальні послуги не сплачує, просила визнати його таким, що втратив право користування спірною квартирою, на підставі ст. 71 ЖК України.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2009 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2009 року заочне рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що предметом спору є двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Наймачем цієї квартири на час вирішення судом спору з 1955 року є ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід І групи, учасник Великої Вітчизняної війни, яка з 1944 року зареєстрована в цій квартирі.

Крім неї, у квартирі зареєстрований її син – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Заявляючи в травні 2009 року позов про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, на підставі ст. 71 ЖК України, ОСОБА_3 посилалась на його відсутність у цій квартирі без поважних причин з серпня 2008 року, невиконання ним будь-яких обов’язків члена сім’ї наймача з утримання й сплати комунальних послуг протягом тривалого часу, у зв’язку із чим виникла заборгованість із житлово-комунальних платежів.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із доведеності зазначених позивачкою фактів.

Так, згідно із чч. 1, 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

Виходячи зі змісту норм ст. ст. 71, 72 ЖК України відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України та роз’яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) ", при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди повинні встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту відсутності ОСОБА_4 у спірній квартирі понад шість місяців (з серпня 2008 року до виникнення спору в суді) без поважних причин.

Обґрунтовуючи ці факти, суд першої інстанції посилався на акти від 25 грудня 2008 року, 5 березня 2009 року, 22 квітня 2009 року, 22 червня 2009 року, підтверджені в суді показаннями свідків; дані про заборгованість із квартирної плати та плати за комунальні послуги та непроведення будь-яких платежів по спірній квартирі в період з 1 січня 2008 року до 1 вересня 2009 року.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 протягом більш ніж 11 місяців у квартирі без поважних причин не проживав, нею не цікавився, витрат на її утримання не ніс, що відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК України є підставою для визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Скасовуючи законне й обґрунтоване рішення, апеляційний суд за відсутності доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про збереження за ОСОБА_4 права користування спірною квартирою.

При цьому апеляційний суд безпідставно послався на дані щодо сплати ОСОБА_4 комунальних платежів та його звернення до житлово-комунальних та інших органів з приводу користування спірною квартирою, які мали місце в 2000-2007 роках і не стосуються спірного періоду й предмета доказування, а тому не є відповідно до ст. 58 ЦПК України належними доказами.

За таких обставин рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому відповідно до ст. 339 ЦПК України це рішення підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2009 року скасувати, залишити в силі заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2009 року.