Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою прокурора Корольовського району м. Житомира в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними довіреності, договорів купівлі-продажу та дарування,

У квітні 2007 року прокурор Корольовського району м. Житомира в інтересах ОСОБА_6 звернувся до суду із заявою до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання недійсними довіреності, договорів купівлі-продажу та дарування.

Зазначав, що ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

У 2006 року у зв`язку з сімейними обставинами він виїхав на тимчасове проживання до матері у м. Котовськ Одеської області.

У 2007 році ОСОБА_6 стало відомо, що зазначена квартира на підставі довіреності, яку він не підписував, була відчужена його колишньою дружиною на користь ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 16 червня 2006 року, який в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 23 червня 2006 року, провів відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_9, яка в свою чергу 22 листопада 2006 року провела відчуження ? частини зазначеної квартири на користь ОСОБА_10

Посилаючись на те, що відчуження належної ОСОБА_6 на праві власності квартири відбувалось з порушенням вимог закону, просив визнати недійсними довіреність від 13 червня 2006 року та укладені договори купівлі-продажу та дарування квартири й повернути зазначену квартиру позивачу.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2008 року заявлені вимоги прокурора Корольовського району м. Житомира в інтересах ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсними довіреність від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 щодо продажу квартири АДРЕСА_2, посвідчену 13 червня 2006 року державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Черкаської області; договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 16 червня 2006 року між ОСОБА_7, що діяла в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_8; договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 23 червня 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_11; договір дарування ? частини спірної квартири, укладений 22 листопада 2006 року ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10; зобов`язано ОСОБА_10 повернути ОСОБА_9 ? частину квартири АДРЕСА_1; зобов`язано ОСОБА_9 повернути зазначену квартиру ОСОБА_8; стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 17 258 грн. спричинених збитків у подвійному розмірі; зобов`язано ОСОБА_8 повернути ОСОБА_6 зазначену квартиру; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 17 258 грн. спричинених збитків у подвійному розмірі.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2008 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2008 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування й застосування наслідків їх недійсності скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні заявлених вимог прокурора Корольовського району м. Житомира в інтересах ОСОБА_6 в цій частині.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

16 червня 2006 року колишня дружина ОСОБА_6 ОСОБА_7, діючи від його імені на підставі довіреності, посвідченої 13 червня 2006 року державним нотаріусом Жашківської державної нотаріальної контори Черкаської області, на підставі договору купівлі-продажу провела відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_8

23 червня 2006 року ОСОБА_8 уклав з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу, за умовами якого передав останній у власність квартиру АДРЕСА_1, ? частину якої ОСОБА_9 в подальшому безоплатно передала у власність ОСОБА_10

Висновком судової почеркознавчої експертизи від 13 лютого 2008 року встановлено, що підписи в довіреності, виданої 13 червня 2006 року, та її копії від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 щодо продажу квартири АДРЕСА_1 виконані не ОСОБА_7, а іншою особою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири АДРЕСА_1, із застосуванням наслідків їх недійсності та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право позивача може бути захищене лише шляхом подачі віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, але такого позову ОСОБА_6 не заявляв, а звернувся до суду з позовом про визнання правочинів недійсним та застосування двосторонньої реституції.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно з ЦК України (435-15) особа, якав вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215 - 235 ЦК України (435-15) ), так із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 390 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор Корольовського району м. Житомира, звертаючись до суду із заявою в інтересах ОСОБА_6 і посилаючись на ст. 230 ЦК України, просив витребувати зазначену квартиру у добросовісних набувачів.

Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і безпідставно виходив з того, що ОСОБА_8 придбав спірну квартиру у ОСОБА_6, який був її власником і мав право на її відчуження, та не врахував вказану правову підставу позову – ст. 388 ЦК України, й не розглянув позов в цій частині, у зв`язку з чим висновок суду про відмову в позові є передчасним.

Разом з тим не можна погодитись і з рішенням суду першої інстанції в частині визнання укладених договорів купівлі-продажу та дарування спірної квартири недійсними на підставі ст. 230 ЦК України й застосування наслідків їх недійсності.

Виходячи зі змісту ст. 230 ЦК України право вимагати визнання недійсним договору, укладеного під впливом обману, має сторона, яка діяла під впливом обману.

Суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України не взяв до уваги, що ОСОБА_6 стороною в договорі купівлі-продажу спірної квартири, укладеного ОСОБА_8 з ОСОБА_9 та послідуючого договору відчуження зазначеної квартири не був і застосовуючи до договорів від 23 червня 2006 року та 22 листопада 2006 року наслідки, передбачені ч. 1 ст. 230 ЦК України щодо їх недійсності, не встановив підстав для вимог позивача за цією нормою, наявність чи відсутність факту обману щодо нього в зазначених договорах або інших підстав для визнання оспорюваних угод недійсними.

Особи, які за зазначеними угодами набули права власності на спірну квартиру, вимог про визнання угод недійсними з підстав їх обману продавцем не заявляли.

Установивши, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 є добросовісними набувачами, суд, не взявши до уваги положення ст. ст. 330, 388 та ч. 2 ст. 230 ЦК України та не обговоривши питання застосування зазначених норм до спірних правовідносин, визнав угоди недійсними й витребував в них спірну квартиру, а крім того вирішив спір на підставі ч.1 ст. 230 ЦК України за позовом особи, яка стороною зазначених угод не була.

Ураховуючи, що суди допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 квітня 2008 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 24 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.