Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_19, виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини, за скаргою ОСОБА_19 про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року, ухвали Верховного Суду України від 25 травня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 6 травня 2009 року,

У січні 2004 року позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її та відповідачки матір – ОСОБА_20 Після смерті матері відкрилась спадщина на будинок АДРЕСА_1, а також на грошовий вклад НОМЕР_1 в Ощадному банку України смт Буча Київської області. Сторони своєчасно прийняли спадщину після смерті матері шляхом фактичного вступу в управління й володіння спадковим майном. Позивачка почала користуватись гаражем літ. "Г" і мала ощадну книжку на ім’я матері. Сторони разом несли витрати на утримання та поточний ремонт будинку й надвірних споруд. Однак відповідачка, не поставивши позивачку до відома, 21 лютого 2001 року оформила спадковий будинок на своє ім’я, про що позивачка дізналась лише в 2003 році. Свідоцтво про право на спадщину було видане відповідачці на підставі заповіту матері, посвідченого у виконавчому комітеті Бучанської селищної ради Київської області 6 серпня 1999 року. Зазначала, що заповіт був посвідчений посадовою особою виконавчого комітету в порушення вимог ч. 2 ст. 37 Закону України "Про нотаріат", бо в смт Бучі на той час працювали нотаріуси. Оскільки заповіт посвідчений у порушення вимог закону, то просила визнати недійсним указаний заповіт, а також свідоцтво про право на спадщину, видане 21 лютого 2001 року відповідачці на підставі цього заповіту. Також зазначала, що в ощадній книжці на ім’я матері вказано ім’я "ОСОБА_1", хоча насправді її ім’я "ОСОБА_20", тому просила встановити факт належності матері грошового вкладу НОМЕР_1 в Ірпінському відділенні Ощадного банку України. Крім того, просила встановити факт прийняття нею спадщини після смерті матері, поділити спадкове майно, визнавши за нею й відповідачкою право на 1/2 частину спадкового будинку та грошового вкладу в порядку спадкування за законом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року позов ОСОБА_18 задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_20 на користь ОСОБА_19, посвідчений 6 серпня 1999 року у виконавчому комітету Бучанської селищної ради Київської області. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Ірпінською державною нотаріальною конторою 21 лютого 2001 року на ім’я ОСОБА_19 після смерті ОСОБА_20, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Встановлено факт належності ОСОБА_20, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1, грошового вкладу НОМЕР_1 в Ірпінському відділенні Ощадного банку України № 7853/016 у смт Бучі Київської області, відкритого на ім’я ОСОБА_21 Встановлено факт прийняття ОСОБА_18 спадщини в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_20, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. Також указаним рішенням поділено спадкове майно. Визнано за ОСОБА_18 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та визнано право власності на 1/2 частину грошового вкладу НОМЕР_1, відкритого на ім’я ОСОБА_22 в Ірпінському відділенні Ощадного банку України № 7853/016 у смт Бучі Київської області. Визнано за позивачкою право власності на вказане майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_20 Визнано за ОСОБА_19 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 та визнано право власності на 1/2 частину грошового вкладу НОМЕР_1, відкритого на ім’я ОСОБА_22 в Ірпінському відділенні Ощадного банку України № 7853/016 у смт Бучі Київської області. Визнано за позивачкою право власності на вказане майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_20

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2004 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року в частині визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини, поділ будинку скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_18 у позові до ОСОБА_19, виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини та поділ будинку відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 травня 2006 року касаційну скаргу ОСОБА_18 відхилено, рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2004 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 липня 2006 року в допуску скарги ОСОБА_18 до провадження у зв’язку з винятковими обставинами та витребуванні вищезазначеної справи відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 березня 2007 року відмовлено ОСОБА_18 у задоволенні заяви про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2004 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року касаційну скаргу ОСОБА_18 задоволено, ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 березня 2007 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 листопада 2008 року заяву ОСОБА_18 задоволено. Рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2004 року скасовано у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_19 відхилено, рішення Ірпінського міського суду від 30 червня 2004 року залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 травня 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_19 відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року залишено без змін.

У скарзі про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами ОСОБА_19, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року та залишення в силі рішення Апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2004 року. Також у зазначеній скарзі заявниця ставить питання про поновлення строку на звернення зі скаргою, посилаючись на поважність причини його пропущення.

Згідно ст. 355 ЦПК України скарга може бути подана протягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Перевіривши за матеріалами скарги наведені в ній доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заявниці слід поновити строк на оскарження зазначених судових рішень, а скаргу відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення 18 листопада 2004 року апеляційний суд Київської області, з яким погодилась колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, про що свідчить ухвала від 25 травня 2006 року, дійшов висновку про те, що спірний гараж літ. "Г" не входить до складу спадкового майна й право власності на нього в установленому законом порядку у спадкодавця не виникло, оскільки він є самовільним будівництвом. У зв’язку з тим, що відповідно до рішення виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області від 15 квітня 1981 року батьку сторін-ОСОБА_2 було дозволено будівництво на присадибній земельній ділянці гаража розміром 3,5 x 6,3, а фактично було побудовано гараж більшого розміру.

Апеляційний суд Київської області, постановляючи ухвалу

16 березня 2007 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_18 про перегляд рішення того ж суду від 18 листопада 2004 року у зв’язку з нововиявленими обставинами, дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області від 20 квітня 2004 року № 114 не свідчить, що в спадкодавця виникло право власності на спірний гараж, оскільки вказаним рішенням виконавчий комітет Бучанської селищної ради Київської області дозволив оформити правову документацію на вказаний гараж і рекомендував звернутись до суду для оформлення відповідної правової документації.

Постановляючи ухвалу 17 вересня 2007 року, колегія суддів Судової палати у цивільних правах Верховного Суду України встановила порушення Апеляційним судом Київської області, під час розгляду заяви ОСОБА_18 про перегляд рішення того ж суду від 18 листопада 2004 року у зв’язку з нововиявленими обставинами норм процесуального права, які виразились у тому, що вказану заяву було розглянуто за відсутності ОСОБА_18, яка не була повідомлена належним чином про час і місце розгляду справи. У зв’язку із зазначеним ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 березня 2007 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Київської області, постановляючи ухвалу

6 листопада 2008 року про задоволення заяви ОСОБА_18 про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2004 року у зв’язку з нововиявленими обставинами, дійшов висновку про те, що на час ухвалення рішення апеляційним судом вказаний гараж був узаконений рішенням виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області від 20 квітня 2004 року № 114, про що заявниці стало відомо тільки 18 листопада 2006 року. Указану обставину апеляційний суд визнав нововиявленою, у зв’язку із чим скасував рішення того ж суду від 18 листопада 2004 року.

Апеляційний суду Київської області, з яким погодилась колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, постановляючи ухвалу 22 січня 2009 року про залишення без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року, виходив із того, що спірний гараж літ. "Г" був побудований батьками сторін із дозволу виконавчого комітету Бучанської селищної ради, який був наданий рішенням виконавчого комітету від 15 квітня 1981 року. Оскільки розміри гаража були збільшені, він вважався самочинною спорудою, яка була узаконена рішенням виконавчого комітету від 20 квітня 2004 року № 114.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 травня 2009 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року залишено без змін.

Суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що спадщину після смерті ОСОБА_20 позивачка прийняла в установлений законом строк шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а тому правильно встановив факт прийняття позивачкою спадщини та правильно поділив спадкове майно.

З таким висновком суду першої інстанції обґрунтовано погодилися апеляційний та касаційний суди.

За таких обставин постановлені судами рішення є законними й обґрунтованими, ухвалені на основі повного та всебічного з’ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 325, 354 - 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Поновити ОСОБА_19 строк на оскарження у зв’язку з винятковими обставинами рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 6 травня 2009 року

Скаргу ОСОБА_19 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2004 року, ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 січня 2009 року та ухвалу Верховного Суду України від 6 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.