Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Полтавській області (далі – відділення Фонду) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2008 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом посилаючись на те, що він був незаконно звільнений за п. 3 ст. 40 КЗпП України (систематичне невиконання покладених обов’язків) з посади начальника відділу організації профілактики нещасних випадків на виробництві, профзахворювань та медичного обслуговування відділення виконавчої дирекції Фонду, так як ніяких порушень не допускав. Просив суд визнати незаконним звільнення його з вказаної посади, поновити його на роботі у відповідача, визнати наказ про його звільнення незаконним, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану йому моральну шкоду в сумі 8 тисяч гривень, а також витрати, пов’язані з наданням правової допомоги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 7 серпня 2008 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ № 16-к від 28 серпня 2007 року, про накладення стягнення на ОСОБА_6 та звільнення позивача з посади начальника відділу організації профілактики нещасних випадків на виробництві, профзахворювань та медичного обслуговування відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Полтаві та Полтавської області. Поновлено ОСОБА_6 на роботі на посаді начальника відділу організації профілактики нещасних випадків на виробництві, профзахворювань та медичного обслуговування відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Полтаві та Полтавської області. Стягнуто з відповідача на користь позивача 14 998 гривень 48 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1 000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 4 000 гривень судових витрат за надання правової допомоги. У задоволення іншої частини позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за один місяць.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні ОСОБА_6 за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку) відповідач не врахував того, що позивач належним чином виконував свої посадові обов’язки, а тому підстави для його звільнення 31 серпня 2007 року були відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд обгрунтовано виходив із того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, а саме ст. 149 і п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, та вказав, що отримання ОСОБА_6 надбавки до посадового окладу не може бути визнане беззаперечним доказом належного виконання позивачем покладених на нього обов’язків за наявності великої кількості складених актів, в яких зафіксовано систематичне невиконання ОСОБА_6 своїх трудових обов’язків.

Зокрема, судами встановлено, що згідно з наказом № 48-к від 2 грудня 2002 року ОСОБА_6 був призначений на посаду виконуючого обов’язки начальника відділу організації профілактики нещасних випадків на виробництві, профзахворювань та медичного обслуговування відділення Фонду, а з 11 липня 2003 року – призначений на посаду начальника цього відділу. Згідно з наказом № 32-к ОСОБА_6 був звільнений з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання покладених обов’язків (а.с. 7).

Як убачається з матеріалів справи, 2 серпня 2006 року, 15 вересня 2006 року, 30 квітня 2007 року, 23 травня 2007 року, 9 липня 2007 року, 2 серпня 2007 року, 13 серпня 2007 року і 28 серпня 2007 року було проведено одноособові та комісійні перевірки виконання посадових обов’язків ОСОБА_6 за результатами яких складалися доповідні записки та акти про відмову позивача давати пояснення, які ОСОБА_6 не підписував.

У зв’язку з наведеним наказом в.о. начальника відділення № 16 від 28 серпня 2007 року за неналежне виконання своїх посадових обов’язків начальнику відділу організації профілактики нещасних випадків на виробництві, профзахворювань та медичного обслуговування відділення Фонду ОСОБА_6 оголошено догану.

Станом на 30 серпня 2007 року порушення, викладені в актах від 13 і 28 серпня 2007 року, не були усунуті, про що складений відповідний акт від 30 серпня 2007 року.

У зв’язку з наведеним та з урахуванням рекомендацій посадових осіб управління виконавчої дирекції Фонду в Полтавській області наказом в.о. начальника відділення № 32-к від 31 серпня 2007 року ОСОБА_6 правомірно був звільнений із займаної посади на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин покладених на нього обов’язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи апеляційним судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.