Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 2 серпня 2005 року він позичив ОСОБА_7 гроші в сумі 50 тис. грн. строком до 29 грудня 2005 року під 8 відсотків за користування позикою, що підтверджується особистою письмовою розпискою відповідача від 8 жовтня 2005 року. Оскільки відповідач у встановлений строк борг не повернув, просив стягнути на свою користь 50 тис. грн. основного боргу, 4 тис. грн. відсотків за користування позикою та 10 тис. грн. моральної шкоди.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача 50 тис. грн. боргу та 4 тис. грн. відсотків за користування позикою. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 листопада 2007 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням норм матеріального й процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що боргове зобов’язання відповідачем виконано та він повернув ОСОБА_6 свій борг, що підтверджується розпискою, виданою матір’ю позивача про отримання нею від матері боржника 11 вересня 2006 року 12 900 доларів США у рахунок погашення боргу, а також оплатою відповідачем матері позивача заборгованості по комунальним послугам.

Проте погодитися з такими вискоками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України ( ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Встановлено, що 2 серпня 2005 року ОСОБА_6 надав ОСОБА_7 у борг гроші в сумі 50 тис. грн. під 8 відсотків за користування позикою строком до 29 грудня 2005 року, які у встановлений договором строк не повернуті (а.с 8). Тому судом першої інстанції підставно стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 50 тис. грн. основного боргу та 4 тис. грн. відсотків за користування позикою.

Ті обставини, що мати відповідача сплатила за сина у порядку погашення боргу матері позивача ОСОБА_8 12 900 доларів США, а також у рахунок повернення боргу ОСОБА_7 погашено матері позивача борг за комунальні послуги, згідно ст. 601 ЦК України не є припиненням зобов’язання зарахуванням, оскільки зустрічних однорідних вимог відповідачем не заявлено, не було ї заяви однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 1 листопада 2007 року скасувати та залишити без змін рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2007 року .

Ухвала оскарженню не підлягає.