Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та рухомого майна в порядку спадкування й за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 10 серпня 2009 року,

У січні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину будинку та рухомого майна в порядку спадкування, посилаючись на те, що в жовтні 1956 року її мати, ОСОБА_6, та батько відповідача, ОСОБА_7, фактично створили сім'ю без реєстрації шлюбу й проживали разом. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 – ОСОБА_7

На час створення їхньої сім'ї вони мешкали в будинку її матері в с. Пеніжкове Христинівського району Черкаської області, а в 1959-1960 роках за спільні кошти й спільними зусиллями побудували будинок АДРЕСА_1 в якому й поселилися. У 1964 року мати продала свій будинок у с. Пеніжкове, а виручені від продажу кошти вклала в будівництво господарських споруд та в поліпшення технічного стану житлового будинку.

Позивачка вважала, що оскільки її мати та ОСОБА_7 проживали однією сім'єю, разом побудували будинок та надвірні споруди, то цей будинок є їхньою спільною власністю, незважаючи на те, що забудовником був ОСОБА_7

Крім того, під час спільного проживання вони придбали: два автомобілі: АЗЛК-412, 1972 року випуску, та ВАЗ-2121, 1991 року випуску, 5 т вугілля, 80 листів шиферу, 1 тис. штук силікатної цегли і це майно також є їхньою спільною власністю. До спільної власності відноситься й грошовий вклад у банку на ім'я ОСОБА_7, оскільки ці кошти були зароблені ними спільно.

ОСОБА_3, посилаючись на те, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_6 і має право на 1/2 частину вищезазначеного майна в порядку спадкування після смерті своєї матері, просила задовольнити її позовні вимоги.

У березні 2007 року до суду звернулася ОСОБА_5, яка у своєму позові просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 посилаючись на те, що вона з 1 березня 1951 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 і спірний будинок вони побудували разом, незавершеним на час, коли вони припинили спільне проживання, залишилось лише внутрішнє обладнання будинку. Вважала, що будинок є їхньою спільною сумісною власністю подружжя.

Ухвалою Христинівського районного суду Черкаської області від 16 березня 2007 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 29 травня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково: визнано за нею право власності на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 та на 1/2 частину автомобіля АЗЛК-412, 1972 року випуску, виділено цей автомобіль ОСОБА_8 і стягнуто з останнього на користь позивачки 938 грн. 74 коп. грошової компенсації за половину вартості автомобіля. У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 10 серпня 2009 року рішення районного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування ухвали апеляційного суду з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та передаючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, неповно з’ясувавши й не перевіривши всіх обставин, що мають значення у справі, а саме: не встановив і не зазначив у рішенні суду коло спадкоємців, які мали право на вказане спадкове майно на момент відкриття спадщини, та не залучив їх до участі у справі, що в силу п. 4. ч. 1 ст. 311 ЦПК України тягне скасування з передачею справи на новий розгляд.

Проте такі висновки апеляційного суду за застосованим п. 4. ч. 1 ст. 311 ЦПК України не є підставою для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку та передачі справи на новий розгляд визначені ст. 311 ЦПК України.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України передбачено, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) зазначено, що за наявності підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення або змінює його й не має права передавати із цих підстав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що інші особи як спадкоємці не оскаржували рішення суду в апеляційному порядку, та не зазначив, щодо яких осіб і про які їхні права та обов’язки суд вирішив питання.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визначено як підставу для скасування рішення і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому ухвала підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 10 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.