6-11887ск09 Про визначення місця проживання малолітньої дитини - 03.03.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – служба у справах дітей Берегівської районної державної адміністрації в Закарпатській області, про визначення місця проживання малолітньої дитини за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником – ОСОБА_5, на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначаючи, що навесні 2006 року ОСОБА_4 без її згоди та шляхом обману змінив місце проживання дитини та під впливом психологічного тиску утримує її у себе, створюючи тим самим перешкоди їй у спілкуванні з дочкою.

Посилаючись на те, що вона має належні матеріально-побутові умови для проживання дитини, дівчинці потрібна материнська турбота, чого не може надати відповідач, просила визначити місце проживання малолітньої дитини з нею.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2009 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, в особі представника - ОСОБА_5, просить ухвалені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 161 СК України, виходив із того, що відповідач, який має належні матеріально-побутові умови для проживання дитини, характеризується з позитивної сторони, малолітня ОСОБА_6 належним чином вихована, позивачка життям дитини не цікавиться, від неї відмовилась, тому дитини має проживати з батьком.

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Під час розгляду справи про визначення місця проживання малолітньої дитини обов’язковою є участь у цій справі відповідного органу опіки та піклування, який подає до суду висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з одним із батьків та його відповідність інтересам дитини.

Згідно із вимогами ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов’язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до положень ст. 214 СК України, ч. 1 ст. 11 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" органами опіки та піклування є державні органи адміністрації районів, районів в містах Києві та Севастополі, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно із роз’ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України № 20 від 19 грудня 2008 року "Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 " (v0020700-08) Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав" висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою. Також до висновку органу опіки та піклування повинні бути додані документи, зазначені в ч. 3 ст. 253 ЦПК України.

Проте суди у порушення зазначених вимог не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутній належний висновок органу опіки та піклування, який є обов’язковим для правильного вирішення справи.

Висновок представника служби у справах дітей Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області про доцільність проживання дитини з відповідачем, на який посилалися суди як на підставу відмови у задоволенні позову, наданий неналежним органом, оформлений не у відповідності з чинним законодавством.

За таких обставин, які свідчать про те, що судами неправильно застосовано закон і це призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 10 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 24 лютого 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.