Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до підприємства з іноземним капіталом "Украков" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування витрат по оплаті лікування та моральної шкоди,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача технологом, за наказом № 12 від 17 березня 2009 року її незаконно звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України, незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду, погіршився стан її здоров’я, й вона була вимушена оплачувати лікування.

Позивачка просила поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, 409 грн. на відшкодування витрат на лікування та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що позов необґрунтований, оскільки позивачка неодноразово неякісно виконувала свою роботу, й такі обставини стали підставою для прийняття власником підприємства рішення про її звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України в зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Припинення трудового договору за такою підставою можна визнати правильним лише в тому разі, коли буде встановлено, що працівник не може виконувати покладених на нього трудових обов’язків і така неможливість обумовлена саме недостатньою кваліфікацією.

При цьому згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, пояснень позивачки не перевірив, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, не встановив та не зазначив у рішенні фактів і обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_3 не може виконувати покладених на неї трудових обов’язків і така неможливість обумовлена саме недостатньою її кваліфікацією.

Крім того, суд не перевірив додержання підприємством з іноземним капіталом "Украков" правил звільнення, визначених частиною другою статті 40 КЗпП України, стосовно можливості переведення позивачки на іншу роботу.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 травня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.