Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька (далі – ДПІ) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, заінтересовані особи: акціонерний комерційний банк "Новий" (далі – банк), приватне підприємство (далі – ПП) "ДНБ", за касаційною скаргою ДПІ на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2009 року,

У січні 2009 року ДПІ звернулася до суду з указаною заявою, посилаючись на те, що начальником ДПІ прийнято рішення про проведення позапланової перевірки щодо нарахування податків та доходів ПП "ДНБ" від підприємницької діяльності. Оскільки здійснити таку перевірку неможливо через відсутність підприємства за місцем свого знаходження та юридичної реєстрації, а також у зв’язку з його ліквідацією, але знаходженням на податковому обліку, заявник просив суд зобов’язати банк розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо ПП "ДНБ", а саме: надати інформацію про обсяг та обіг коштів по двом рахункам, відкритим у Київській філії комерційного банку "Новий" із зазначенням контрагентів за період з дня відкриття рахунків до дати закриття – 16 листопада 2007 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2009 року, у задоволенні заяви ДПІ відмовлено.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про розкриття банківської таємниці.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням положень ст. 288 ЦПК України при розгляді справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, суд, зокрема, має визначитись із обґрунтуванням необхідності та обставин, за яких вимагається розкрити таку інформацію, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відсутні підстави для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, оскільки заявник фактично мав на меті здійснити позапланову перевірку ПП "ДНБ", проте рішення суду про її проведення не надав, а отримання інформації з порушенням вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) є недопустимим і може призвести до порушення банківської таємниці.

Проте повністю погодитись із такими висновками не можна, так як до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду. Підставою для розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, є необхідність провести перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до державного бюджету суб’єктом господарської діяльності.

При цьому своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплата податків та зборів (обов'язкових платежів) здійснюються шляхом проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок, підстави та порядок яких визначені у ст. 11 -1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Позапланова перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Разом із тим, п. 5 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" надає право органам державної податкової служби одержувати від платників податків, а також від банків за рішенням суду дані про обсяг та обіг коштів на рахунках.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв’язку з наведеними і в порушення вимог ст. ст. 212- 214, 289- 290 ЦПК України суд не з’ясував чи обґрунтованими є посилання заявника на неможливість вчинення ними дій відповідно до способів реагування, передбачених зазначеними вище законами, тобто провести навіть за рішенням суду позапланову перевірку, оскільки місцезнаходження платника податків (ПП "ДНБ") йому невідоме та з урахуванням того, що його рахунки закриті. З’ясування цих обставин має важливе юридичне значення, оскільки невручення направлення на перевірку платнику податків, як це передбачено ст. 11 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , є підставою для недопущення посадових осіб органу податкової служби для проведення планової або позапланової виїзної перевірки навіть за рішенням суду.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.