Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Загороднього А.Ф., Стародуба О.П., секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д., за участі представника відповідача - Хорольського С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_5 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року,

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до Генеральної прокуратури України та просив визнати той факт, що Генеральною прокуратурою України об'єктивно та всебічно не перевірена його скарга від 11 листопада 2014 року, що призвело до надання необґрунтованої відповіді від 4 грудня 2014 року № 23-35853-12, а тому така бездіяльність відповідача та його відповідь від 4 грудня 2014 року є протиправною; зобов'язати Генеральну прокуратуру України повторно розглянути скаргу позивача від 11 листопада 2014 року відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) .

Вважав, що в порушення вимог закону відповідачем не було в повному обсязі розглянуто його скаргу, а надана відповідь не відображає зміст звернення позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 липня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову частково. Визнано протиправними дії Генеральної прокуратури України в частині розгляду скарги ОСОБА_5 від 11 листопада 2014 року особою, дії якої він оскаржував. В решті позовні вимоги залишено без задоволення.

У касаційній скарзі Генеральна прокуратура України, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції, як законну й обґрунтовану. Зазначає, що питання розгляду скарги позивача від 13 жовтня 2014 року не є предметом оскарження у даній справі, тому суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та неправильно вирішив спір.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справа слухається за відсутності позивача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що 11 листопада 2014 року ОСОБА_5 звернувся до відповідача зі скаргою на дії посадових осіб Генеральної прокуратури України, в тому числі на начальника відділу Л. Мілевич.

Листом Генеральної прокуратури України від 4 грудня 2014 року № 23-35853-12 за підписом заступника Генерального прокурора О. Баганця позивачу надано відповідь, в якій зазначено, що перевіркою розгляду попередніх звернень позивача не виявлено порушень вимог законодавства посадовими особами прокуратури, роз'яснено порядок звернення громадян на особистий прийом в органах прокуратури України, зокрема, в Генеральній прокуратурі України, та порядок оскарження наданої відповіді.

Відмовляючи у задоволенні позову, окружний суд виходив з того, що відповідачем було в повній мірі розглянуто скаргу позивача та надано обґрунтовану відповідь на неї. Крім того суд вважав, що скаргу правомірно розглянуто за відсутності позивача.

Переглядаючи судове рішення окружного суду, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки встановив, що відповідачем порушено вимоги частини четвертої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" в частині направлення скарги позивача від 13 жовтня 2014 року на розгляд особі, дії якої він оскаржує.

Однак колегія суддів не може погодитися з такими висновками апеляційного суду в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 40 Конституції України кожна особа має право направляти письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються (стаття 7 Закону).

Частиною першою статті 16 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Предметом даного спору є неналежний, на переконання позивача, розгляд його скарги від 11 листопада 2014 року, за результатами якої Генеральною прокуратурою України надано відповідь від 4 грудня 2014 року № 23-35853-12.

Вирішуючи справу даної категорії, суди мали встановити та навести у своїх судових рішеннях питання, які ставилися позивачем у скарзі на дії працівника прокуратури Л.Мілевич (яких було декілька), та перевірити, чи вирішені такі питання прокуратурою.

Апеляційним судом встановлено, що 13 жовтня 2014 року позивач подав до Генеральної прокуратури України скаргу на дії начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Л. Мілевич, в якій йшлося про те, що вказана посадова особа неналежним чином розглянула його звернення від 20 серпня 2014 року. Розгляд та вирішення даної скарги доручено самій Л.Мілевич, про що свідчить лист-відповідь від 6 листопада 2014 року № 23-35853-12, тоді як скарга мала розглядатись у порядку підлеглості вищим органом або посадовою особою, а не тією особою, дії якої оскаржуються.

Однак, визнаючи протиправними дії Генеральної прокуратури України в частині розгляду скарги ОСОБА_5 від 11 листопада 2014 року особою, дії якої він оскаржував, апеляційний суд не звернув увагу на те, що зазначена скарга позивача, яка, як встановлено судами, стосувалася дій Л. Мілевич, розглянута заступником Генерального прокурора України О. Баганець, про що свідчить лист від 4 грудня 2014 року.

Оскільки висновки апеляційного суду не відповідають обставинам справи, прийняте ним судове рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має повно встановити обставини справи, що мають значення для її вирішення і про які йшлося вище, та надати їм відповідну правову оцінку, з огляду на наявність таких повноважень.

За правилами статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.