Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: відкрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант – Авто" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 серпня 2008 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_8 пред’явив у суді позов до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної й моральної шкоди.

Зазначав, що 20 липня 2005 року о 13 год. 15 хв. по вул. Київський шлях в м. Борисполі водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем "Шкода" номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_9, здійснив на нього наїзд.

У результаті наїзду позивачу спричинені тілесні ушкодження, та технічно пошкоджений велосипед, чим йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Ураховуючи викладене, ОСОБА_8 просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_7 1 946 грн. 91 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 9 000 грн. - моральної шкоди.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2008 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 1 серпня 2008 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати постановлені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вина відповідача в скоєнні ДТП не доведена належними доказами, а відтак відсутні підстави для задоволення позову. При цьому суд керувався положеннями ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, які передбачають загальні підстави відповідальності за завдану шкоду.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням матеріального та процесуального права.

Судом встановлено що, 20 липня 2005 року о 13 год. 15 хв. по вул. Київський шлях в м. Борисполі водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем "Шкода" номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_9, допустив наїзд на ОСОБА_6, який рухався на велосипеді в попутному напрямку, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді забою головного мозку, перелому затилочної кістки зліва, забою грудної клітини, перелому 2-8 ребер, обширні рани тулуба, рвані рани голови.

Постановою т.в.о. начальника дізнання Бориспільського МРВ ГУМВС України в Київській області від 18 квітня 2006 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_10 відмовлено на підставі п.2 ст. 6 КПК України. З вказаної постанови вбачається, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху велосипедистом ОСОБА_6, чим створено аварійно небезпечну ситуацію, внаслідок чого ним були отримані тілесні ушкодження.

Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

При цьому, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, законом не ставиться можливість покладення відповідальності за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду в залежність від наявності вини заподіювача. В даних правовідносинах цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від вини.

Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, в тому числі ушкодженням здоров’я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1167 ЦК України)

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Судами не були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, механізм скоєння ДТП взагалі не досліджувався.

Доказів, які свідчили б, що шкода позивачу була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу, ОСОБА_6 судом не встановлено. Сам по собі факт звільнення відповідача від кримінальної відповідальності та не притягнення його до адміністративної відповідальності, не може бути підставою для звільнення його від цивільної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 1193 ЦП України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується.

Проте доказів грубої необережності судом не встановлено, суд встановив лише вину потерпілого у пригоді. Звичайна необережність або вина, допущені потерпілим не можуть впливати на розмір відшкодування або на звільнення від відшкодування в розумінні вимог ст. 1193 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув уваги, у порушення вимог ст. ст. 303, 305 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин й фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення місцевого суду без змін.

За таких обставин постановлені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 1 серпня 2008 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.