6-28394св09 Про визнання права власності на спадкове майно - 17.02.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління земельних ресурсів України Київської міської державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 На земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться будинок, ? частину якого вона успадкувала як спадкоємець, який має право на обов’язкову частину в спадщині при спадкуванні за заповітом. Іншу частину будинку успадкувала за заповітом ОСОБА_2 За життя спадкодавцем до Київської міської ради було подано заяву про приватизацію земельної ділянки, на якій розташований його будинок. 24 квітня 2003 року Київською міської радою прийнято рішення про передачу ОСОБА_3 цієї земельної ділянки у приватну власність. Посилаючись на вищевикладене ОСОБА_1 просила на підставі ст. 1241 ЦК України визнати за нею право власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування за законом та зобов’язати Головне управління земельних ресурсів України Київської міської державної адміністрації видати їй державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 вересня 2009 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на земельну ділянку розміром 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_1. Зобов’язано Головне управління земельних ресурсів України Київської міської державної адміністрації видати ОСОБА_1 державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, якому на праві власності належав жилий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0, 1 га за адресою: АДРЕСА_1.

7 червня 2002 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким заповів будинок з усім майном, що знаходиться в будинку, ОСОБА_2 (а.с. 20).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 26 травня 2006 року, встановлено, що право на спадкування будинку і майна, що в ньому знаходиться після смерті ОСОБА_3 належить ОСОБА_4 за заповітом та ОСОБА_1 – спадкоємцеві першої черги за законом, яка у випадку спадкування за заповітом має право на обов’язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України).

При вирішенні зазначеної справи судами встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 своєчасно звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, однак свідоцтва на спадщину на жилий будинок у порядку спадкування не отримали у зв’язку з вилученням правоохоронним органами оригіналу спадкової справи з Шостої Київської державної нотаріальної контори м. Києва.

24 квітня 2003 року Київською міською радою № 400-3/50 прийнято рішення про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1. 13 липня 2003 року ОСОБА_3 на підставі цього рішення було подано до Головного управління земельних ресурсів України Київської міської державної адміністрації заяву про виготовлення державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, однак у зв’язку з його смертю державний акт отриманий не був (а.с. 73).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом на підставі ст. 1241 ЦК України суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка площею 0, 1 га, на якій розташований будинок АДРЕСА_1, не входить до складу спадкового майна, оскільки за життя спадкодавець не набув права власності на цю земельну ділянку, а тому є необґрунтованими і вимоги про зобов’язання головного управління видати їй державний акт на цю земельну ділянку із зазначених нею підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_3 виконані всі дії для отримання державного акту на право приватної власності на землю, та подано заяву про виготовлення державного акту, а обов’язок щодо виготовлення цього документу лежить на компетентному органі, то несвоєчасне виконання компетентним органом своїх обов’язків не позбавляє права громадянина на отримання у власність земельної ділянки, а відтак і на спадкування цієї земельної ділянки.

Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитись з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (чч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України).

Як встановлено судами, спір виник щодо земельної ділянки площею 0, 1 га розташованої у АДРЕСА_1 та наданої на підставі рішення від 1 листопада 1955 року № 1434 ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на момент відкриття спадщини – ІНФОРМАЦІЯ_1, ця земельна ділянка не належала ОСОБА_3 на праві власності, а тому не входить до складу спадщини.

Цей висновок ґрунтується на матеріалах справи і вимогах закону.

Так, згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Абзацом 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України передбачено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право приватної власності на землю набувається і реалізується громадянами та юридичними особами виключно відповідно до закону. Підстави та умови набуття цих прав передбачені у главі 19 ЗК України (2768-14) .

Зокрема, відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 116, ст. 118 ЦК України громадяни набувають права власності на земельні ділянки шляхом безоплатної передачі їм земельних ділянок, що знаходяться у їх користуванні.

Право на приватизацію земельної ділянки належить особам, у користуванні яких ця земельна ділянка знаходиться (ч. 1 ст. 118 ЗК України).

Набуття права власності на землю в тому числі і з підстав, передбачених ч. 1 ст. 118 ЗК України включає певну сукупність юридичних дій, з якими закон пов’язує виникнення, зміну і припинення правовідносин.

Відповідно до ст. 126 ЗК України виникнення права власності на земельну ділянку пов’язується з наявністю трьох різних за змістом і проявом у часі юридичних фактів: одержання державного акта на право власності на землю; державна реєстрація цього документа; встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості).

Статтею 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України).

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спадщина на земельну ділянку, на якій знаходився жилий будинок АДРЕСА_1 не відкрилася, оскільки ОСОБА_3 не було у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на цю земельну ділянку, а відтак земельна ділянка не може буди предметом спадкування. Оскільки вимоги ОСОБА_1 про зобов’язання Головного управління земельних ресурсів України Київської міської державної адміністрації видати їй державний акт на спірну земельну ділянку є похідним від вимог про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх безпідставність.

Що стосується питання про передачу земельної ділянки у власність особам, які набули права власності на жилий будинок, то воно вирішується у передбаченому законом порядку. Доказів про дотримання цього порядку ОСОБА_1 не надано.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Скасувавши законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції апеляційний суд на зазначені норми закону уваги не звернув у зв’язку із чим рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.