Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – відділ державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції Автономної Республіки Крим, про стягнення коштів на відшкодування інфляційних збитків та трьох процентів річних,

У березні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Рубіжанського міського суду від 18 травня 2001 року на його користь з ОСОБА_2. стягнуто 54 100 грн. боргу за договором позики, однак відповідач до цього часу зазначене судове рішення не виконав, тому повинен нести передбачену статтею 214 ЦК УРСР 1963 року та статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов’язання й відшкодувати йому збитки внаслідок інфляції та сплатити 3% річних від простроченої суми за період 2006-2008 років.

Позивач просив стягнути з відповідача 27 320 грн. 50 коп. на відшкодування інфляційних збитків та 3% річних у розмірі 4 869 грн.

Рішенням Кіровського районного суду від 28 квітня 2009 року позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. за 2008 рік 12 064 грн. 30 коп. на відшкодування інфляційних збитків та 3% річних у розмірі 1 623 грн.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що положення статті 625 ЦК України застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, оскільки спір між сторонами щодо боргових зобов’язань за договором позики вирішений рішенням Рубіжанського міського суду від 18 травня 2001 року, з моменту ухвалення цього рішення зобов’язальні правовідносини між сторонами припинилися, й чинним законодавством не передбачена можливість стягнення з боржника грошової компенсації за невиконання чи несвоєчасне виконання судового рішення.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені статтями 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судами установлено, що рішенням Рубіжанського міського суду від 18 травня 2001 року з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. стягнуто 54 100 грн. боргу за договором позики, за цим судовим рішенням виданий виконавчий лист й відкрите виконавче провадження, однак рішення суду не виконане, ОСОБА_2. борг позивачу не повернув.

При встановлені зазначених фактів судами не було порушено норм процесуального права.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України встановлені факти та наведені положення закону не врахував, належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не звернув уваги на те, що за статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому безпідставно вважав припиненим зобов’язання між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. за договором позики у зв’язку з самим лише фактом ухвалення судом рішення від 18 травня 2001 року про стягнення на користь ОСОБА_1. суми позики при тому, що це рішення не виконане, й позивач не одержав від ОСОБА_2. належного виконання зобов’язання.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню. Разом із тим рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі.

Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді сплати 3% річних від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені проценти є не мірою відповідальності, а платою за безпідставне, понад погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосування до простроченої суми грошового зобов’язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, оскільки стягувані в зв’язку з таким застосуванням суми є відшкодуванням збитків, завданих кредитору внаслідок знецінювання його грошових коштів у зв’язку зі зростанням загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, помилково керувався пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України й безпідставно застосував до вимог ОСОБА_1. позовну давність в один рік, стягнувши на його користь кошти на відшкодування інфляційних збитків та 3% річних лише за 2008 рік.

Крім того, в порушення частини третьої статті 267 ЦК України суд застосував позовну давність при відсутності заяви сторони про це.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду від 28 квітня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.