Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про визнання недійсним договору купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року,

У червні 2000 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати – ОСОБА_9 Після її смерті він дізнався, що 2 жовтня 1999 року його мати продала належні їй 2/3 частки будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_10 Вважає, що оскільки ОСОБА_9 хворіла психічним захворюванням і рішенням суду від 23 грудня 1999 року її було визнано недієздатною, то на час укладання договору купівлі-продажу вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 2/3 часток спірного будинку.

У процесі судового розгляду позивач доповнив позовні вимоги та просив визнати договір купівлі-продажу недійсним, оскільки він є мнимою угодою, тому що ця угода була укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, мати не бажала продавати будинок, продовжувала мешкати в ньому та гроші за будинок не отримувала.

У зв’язку зі смертю 7 січня 2005 року ОСОБА_10 до участі у справі залучено її правонаступників: ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 липня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності заявлених вимог.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 просив визнати договір купівлі-продажу спірного будинку недійсним, посилаючись на те, що на час укладання цього договору ОСОБА_9 була психічно хворою, тому не могла розуміти значення своїй дій та керувати ними, а також на те, що вказаний договір купівлі-продажу є мнимою угодою.

Таким чином, даний позов було пред’явлено ОСОБА_6 з двох окремих підстав, які фактично є взаємовиключними, однак суд підстави позову не уточнив.

Крім того, у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (v0008700-97) роз’яснено, що при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з’ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об’єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Частиною 2 ст. 147 ЦПК України передбачено, що суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку.

Згідно з висновком акта амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 17 грудня 1999 року № 662, яка була проведена за життя ОСОБА_9, остання виявляє ознаки недоумства. Це підтверджується різким зниженням пам’яті на дати народження, поточні події, імена дітей та чоловіка, повна дезорієнтація щодо місця проживання, обмеження інтересів фізіологічними потребами. За своїм психічним станом на даний час не може розуміти значення своїй дій та керувати ними, потребує опіки.

У висновку акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 17 травня 2002 року № 290 зазначено, що ОСОБА_9 страждала психічним захворюванням у формі атеросклеротичного недоумства. 2 жовтня 1999 року за своїм психічним станом не могла розуміти значення своїй дій і керувати ними.

Відповідно до висновку акта повторної судово-психіатричної експертизи від 22 жовтня 2003 року № 1070 ОСОБА_9 станом на 2 жовтня 1999 року страждала атеросклеротичним недоумством, не могла розуміти значення своїй дій та керувати ними. В останні роки, як убачається з медичної документації, з 1995 року ОСОБА_9 страждала "атеросклерозом головного мозку", з 1999 року – "дисциркуляторною енцефалопатією 2-3 ст., атеросклерозом судин головного мозку, атеросклеротичним кардіосклерозом Н-2 ст.", це захворювання призвело до розвитку в ОСОБА_9 атеросклеротичного недоумства, наявність якого було констатовано в грудні 1999 року лікарями амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Констатовані в ОСОБА_9 ознаки атеросклеротичного недоумства не були результатом психічної травми, зокрема смерті її сина, а розвивалися протягом достатньо тривалого часу, тому мали місце як станом на 2 жовтня 1999 року, так і на 17 грудня 1999 року.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставин справи не врахував; не звернув належної уваги на вказані висновки судово-психіатричних експертиз; при перевірці й оцінці експертних висновків не з’ясував: достатність поданих експертові об’єктів дослідження, повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи; при виникненні сумнівів у правильності та обґрунтованості цих експертних висновків не викликав експерта й не запропонував йому дати пояснення щодо свого висновку, а також не мотивував у достатньому обсязі свою незгоду з цими висновками експертиз, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_9 на момент укладання договору купівлі-продажу розуміла значення своїх дій та могла керувати ними.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 липня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.