6-30179ск09 Про визнання осіб такими, які втратили право користування жилим приміщенням - 10.02.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Алчевського міського суду Луганської області від 8 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 жовтня 2009 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є наймачем АДРЕСА_3. Відповідачі разом з їхньою малолітньою дочкою, ОСОБА_6, без поважних причин з 2000 року не проживають у спірній квартирі. Просила визнати їх такими, що втратили право користування зазначеною квартирою.

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 8 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 5 жовтня 2009 року, позов задоволено частково. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано такими, що втратили право користування АДРЕСА_3

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є наймачем АДРЕСА_3. Разом із нею у квартирі зареєстровані її син – ОСОБА_4, його дружина, ОСОБА_5, та їхня дочка, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 27 листопада 2008 року шлюб між відповідачами розірвано (а.с. 4).

Згідно з довідкою житлово-експлуатаційної контори № 5 м. Алчевська від 7 липня 2009 року ОСОБА_4 знято з реєстрації в спірній квартирі з 30 червня 2009 року (а.с. 33).

Задовольняючи позов у частині визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що вони добровільно залишили спірну квартиру, тривалий час у ній не проживають, квартирою не цікавляться, витрат на оплату квартирної плати та комунальних послуг не несуть.

ОСОБА_3 та інші особи судові рішення в цій частині фактично не оскаржують.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову відносно неповнолітньої дочки відповідачів, суди виходили з того, що вона після народження зареєстрована в спірній квартирі й не має іншого постійного місця проживання.

Однак з висновком попередніх судових інстанцій не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим

приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені

строки, провадиться в судовому порядку.

Виходячи з аналізу змісту ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України в поєднанні з нормами ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право при тимчасовій відсутності (у випадках передбачених ст. 71 ЖК України). Місцем проживання дитини до дев’яти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі не проживають у спірній квартирі з вересня 1999 року. Не проживали вони в цій квартирі й на час народження дочки, ОСОБА_6, у 2001 році.

За таких обставин під час вирішення зазначеного спору, пов’язаного з наявністю чи відсутністю в неповнолітньої ОСОБА_4 права на проживання в спірній квартирі, суд усупереч вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України не встановив, чи було спірне жиле приміщення місцем постійного проживання неповнолітньої, на яке за нею відповідно до ст. 71 ЖК України зберігалися права, передбачені ст. 64 ЖК України, а виходив лише з факту її реєстрації в спірній квартирі, та залишив поза оцінкою докази щодо проживання неповнолітньої ОСОБА_4 разом із батьками: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 – за іншою адресою: АДРЕСА_1, а після їхнього розлучення – за місцем проживання матері – у АДРЕСА_2 (а.с. 6, 7, 23, 27, 29, 80).

Перевіряючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд допущені порушення не усунув, а його висновок про те, що норми ст. ст. 71, 72 ЖК України не поширюються на неповнолітніх осіб, не ґрунтується на законі.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.\

Рішення Алчевського міського суду Луганської області від 8 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 5 жовтня 2009 року в частині відмови в позові скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Алчевського міського суду Луганської області.