Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа Перша Одеська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на обов’язкову частку в спадковому майні, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2008 року,

У грудні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що його мати ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя їй належала квартира АДРЕСА_1, яку успадкував за заповітом ОСОБА_7

Однак він є інвалідом, що підтверджується довідкою Державної служби відновлення здоров'я Секретаріату санітарних програм Міністерства охорони здоров'я Аргентини № 135875 від 15 лютого 2006 року, легалізованої у встановленому порядку, і як непрацездатний відповідно до положень ст. 1241 ЦК України має право на обов’язкову частку в спадщині матері.

Оскільки в нотаріальній конторі йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на обов’язкову частку в спадщині, ОСОБА_6 просив суд визнати за ним право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 9 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2008 року, в позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Відмовляючи в позові, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надана позивачем довідка про недостатність не може замінити висновку медико-соціальної експертизи про встановлення групи інвалідності в Україні, оскільки позивачем не доведено відповідності медичних стандартів Аргентини стандартам України.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_6 є повнолітнім сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, та яку вона разом з іншим майном заповіла ОСОБА_7

15 лютого 2006 року ОСОБА_6 Державною службою відновлення здоров'я Секретаріату санітарних програм Міністерства охорони здоров'я Аргентини було надано довідку про недостатність, яка затверджена віце-консулом посольства України в Аргентинській республіці.

В обґрунтування позову ОСОБА_6 зазначав, що ця довідка свідчить про його інвалідність і непрацездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) .

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 Закону України "Про міжнародне приватне право" особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Відповідно до ст. 71 цього Закону спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Статтею 13 цього Закону встановлено, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Вирішуючи справу, місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України на ці положення закону уваги не звернув, не взяв до уваги, що позивач є громадянином України, перебуває на території Аргентини легально, що видана йому довідка про недостатність була легалізована в установленому законом порядку (а.с. 23-25), що термін "недостатність" в перекладі означає "непрацездатність" або "інвалідність" (а.с. 35), в зв’язку з чим не визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, чи є позивач непрацездатною особою, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Апеляційний суд, у порушення вимог ст. 303 ЦПК України, на зазначені обставини уваги не звернув, не взяв до уваги, що позивач до від’їзду в Аргентину був інвалідом ІІ групи (а.с. 92), та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги представника позивача.

За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 9 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.