м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи приватні нотаріуси ОСОБА_11 та ОСОБА_12, Державне комунальне підприємство ЖЕК № 3 м. Борислава, про визнання рішень незаконними, відновлення прописки, вселення або надання іншого житлового приміщення, за касаційною скаргою виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області на рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 червня 2008 року,

У лютому 2005 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду з названим позовом.

Зазначали, що ОСОБА_6 разом зі своєю матір’ю ОСОБА_13 і дочкою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживали та були прописані в АДРЕСА_1

25 грудня 1990 року ОСОБА_6 виїхала на навчання та роботу в м. Гадяч Полтавської області, у зв’язку з чим була вимушена тимчасово виписатися з квартири строком на три роки.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_13, після смерті якої ОСОБА_6 22 березня 1994 року знову було прописано в цю квартиру, про що виконавчим комітетом Бориславської міської ради Львівської області було прийняте рішення № 124 від 10 березня 1994 року.

Продовжуючи навчання в м. Гадячі Полтавської області, вона отримала повідомлення з м. Борислава про те, що їхню квартиру АДРЕСА_1 зайняли сусіди з квартири № 3 цього ж будинку ОСОБА_9 і ОСОБА_14.

По приїзді в м. Борислав вона дізналася, що їхню квартиру № 1 було приєднано до квартири № 3 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області № 225 від 5 травня 1994 року.

В тому ж 1994 році вона звернулася з позовом до суду, однак справа по суті розглянута не була.

У 2002 році вона з дочкою приїхали в м. Борислав, щоб отримати паспорти, де в паспортному відділі їм видали листок вибуття, в якому було зазначено, що їх виписано зі спірної квартири на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області № 185 від 13 квітня 1995 року, що є порушенням ст. 72 ЖК України, відповідно до якої визнання особи такою, що втратила право на житло, проводиться в судовому порядку.

Оскільки іншого житла вони не мають, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, уточнивши та доповнивши позовні вимоги, просили суд визнати рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області № 225 від 5 травня 1994 року та № 185 від 13 квітня 1995 року незаконними; відновити їх прописку в АДРЕСА_1; вселити їх до цієї квартири, а в разі неможливості їх вселення зобов’язати виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області надати їм рівноцінне житлове приміщення.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської від 28 листопада 2007 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 9 червня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано незаконним та скасовано п. 9 рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області № 225 від 5 травня 1994 року, яким відмовлено ОСОБА_6 у прописці в АДРЕСА_1 й зобов’язано ЖЕК № 3 вирішити питання виписки ОСОБА_6; визнано незаконним і скасовано п. 30 рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області № 185 від 13 квітня 1995 року, яким скасовано п. 13 рішення виконавчого комітету № 124 від 10 березня 1994 року в частині прописки ОСОБА_6 за цією адресою й зобов’язано виписати позивачок; зобов'язано виконавчий комітет надати позивачкам благоустроєне житлове приміщення відповідно до ст. 50 ЖК України.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Бориславської міської ради Львівської області просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що позивачки втратили право користування спірною квартирою, оскільки вибули з цього житлового приміщення на інше постійне місце проживання, а крім того пропустили строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачки на інше постійне місце проживання не вибували, були виписані зі спірної квартири з порушенням вимог закону, строк позовної давності не пропустили, оскільки ніколи не втрачали інтересу до спірної квартири.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Частиною 2 ст. 17 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п'ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області від 21 вересня 1987 року № 328 у АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_13 на сім’ю із трьох осіб: її, дочку ОСОБА_6 і онуку ОСОБА_7

На підставі поданої ОСОБА_6 заяви від 25 грудня 1990 року її було виписано зі спірної квартири.

10 січня 1991 року ОСОБА_6 була постійно прописана в с. Мартинівка Гадяцького району Полтавської області, 11 січня 1991 року працевлаштувалася на роботу художнім керівником у Гадяцькому відділі культури, в 1993 році переїхала в с. Яснопільщина Липоводолинського району Сумської області та з 1991 року по 1995 рік навчалася в Гадяцькому училищі культури ім. І.П. Котляревського на заочній формі навчання. Крім того, виїжджаючи зі спірної квартири, вона вивезла свої особисті речі.

Разом із ОСОБА_6 на постійне місце проживання в інший населений пункт вибула і її дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка була зарахована до 4-го класу Яснопільської неповної середньої школи Липоводолинського району Сумської області.

Встановивши зазначене, місцевий суд з урахуванням вимог ч. 2 ст. 107 ЖК України та ст. 17 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, дійшов вірного висновку про те, що позивачки втратили право користування спірною квартирою з дня їх вибуття – 25 грудня 1990 року.

25 січня 1994 року ОСОБА_13, яка до смерті проживала разом з позивачками за їх місцем проживання, було виписано зі спірної квартири, в зв’язку зі смертю.

Рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області № 124 від 10 березня 1994 року ЖЕК № 3 м. Борислава Львівської області було дозволено прописати ОСОБА_6 в спірній квартирі, наступним рішенням виконавчого комітету № 185 від 13 квітня 1995 року було скасовано п. 13 рішення № 124 від 10 березня 1994 року в частині прописки ОСОБА_6, а рішенням № 225 від 5 травня 1994 року ОСОБА_6 відмовлено у прописці в АДРЕСА_1, зобов’язано ЖЕК № 3 вирішити питання виписки позивачки з квартири, а АДРЕСА_1 приєднано до квартири № 3, де проживала сім’я ОСОБА_9 відповідно до п. 67 Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Україні.

Згідно договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 23 травня 1997 року, ОСОБА_9 продала цю квартиру ОСОБА_10, а остання на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 1998 року відчужила її ОСОБА_8

Позов ОСОБА_6 до виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області про скасування рішення № 124 від 10 березня 1994 року ухвалою Дрогобицького районного суду Львівської області від 15 травня 1995 року залишено без розгляду, в зв’язку з повторною неявкою позивачки в судове засідання.

Встановивши зазначене, місцевий суд з урахуванням вимог ч. 4 ст. 79 ЦК УРСР 1963 року дійшов обґрунтованого висновку про пропущення позивачками строку позовної давності.

За таких обставин, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, той факт, що позивачки вибули зі спірної квартири на інше постійне місце проживання, в подальшому права на користування цим житлом не набули, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку про те, що позивачки не втратили права на користування спірною квартирою та не пропустили строк позовної давності .

За таких обставин місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Таким чином, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Бориславської міської ради Львівської області задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Апеляційного суду Львівської області від 9 червня 2008 року скасувати, а рішення Бориславського міського суду Львівської від 28 листопада 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.