Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Українська соціальна програма" про визнання договору недійсним, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2009 року,

У липні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнив, доповнив, посилаючись на те, що 27 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Українська соціальна програма" (далі – ТОВ "Українська соціальна програма") та ОСОБА_6 підписано договір про надання послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу. На виконання п. 3.1 договору ОСОБА_6 авансом оплатив послуги ТОВ "Українська соціальна програма" в розмірі 10 995 грн. 60 коп. (10% від вартості транспортного засобу). 9 липня 2008 року представник ТОВ " Українська соціальна програма" Гориславська М.С. повідомила про надання позивачу права на отримання автомобіля та вказала на необхідність термінової оплати ще 5% комісійних від орієнтовної вартості товару впродовж 5 календарних днів, у зв’язку із чим позивач згідно з підп. 2 п. 3.1 договору та п. 7.1 додатку № 2 до нього сплатив 5 497 грн. 80 коп. – 5% вартості транспортного засобу. Звернувшись до відповідача для отримання гарантійного листа на суму товару, від співробітників товариства отримав відмову. У подальшому на письмові звернення відповіді не отримав, дізнався, що ОСОБА_7 не була уповноважена підписувати договір від 27 червня 2008 року, вона перевищила свої повноваження. Крім того, позивач вважає, що йому була надана недостовірна й неповна інформація про діяльність товариства та послуги, які ним пропонуються. Товариство не набувало статусу фінансової установи, а тому не має права здійснювати послуги, пов’язані із залученням коштів населення. Товариство ввело споживача в оману, оскільки під час пропонування послуг не надає або надає в нечіткий, незрозумілий, двозначний спосіб інформацію, необхідну для свідомого вибору, та спонукає споживача дати згоду на укладення правочину, на який в іншому випадку він би не погодився. ОСОБА_6 просив визнати недійсним договір від 27 червня 2008 року, стягнути з відповідача на свою користь 16 493 грн. 40 коп. та моральну шкоду, розмір якої оцінює в сумі 1 649 грн. 34 коп.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодися апеляційний суд, посилався на те, що послуги, які надає ТОВ "Українська соціальна програма", не є фінансовими і здійснення такої діяльності не потребує ліцензування. Умови договору укладеного між сторонами не суперечать Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору, які встановлюють жорсткий обов’язок споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання продавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору, визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 19 цього ж Закону забороняється як такі, що вводять в оману утворення пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержати компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) визначено які послуги вважаються фінансовими. Перелік фінансових послуг, передбачений законом, не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливе при відповідності операцій критеріям, встановленим п. 5 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог законів не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам; не з’ясували чи має товариство повноваження на ведення такого роду діяльності; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.