Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві 5 лютого 2010 року справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, встановлення порядку користування квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 липня 2009 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2009 року,

У жовтні 2002 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1969 року вони з відповідачем перебувають у шлюбі, під час якого вони придбали квартиру АДРЕСА_1, автомобіль ВАЗ 2105, металевий гараж та цегляний гараж із підвалом.

Оскільки в добровільному порядку спільне майно вони поділити не можуть, позивачка просила провести поділ указаного майна, виділивши їй ? частину цього майна.

ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив поділити спірне майно, встановити порядок користування зазначеною квартирою, виділити йому автомобіль зі сплатою відповідної компенсації, а ОСОБА_4 виділити цегляний гараж з підвалом.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2009 року, позов ОСОБА_4 і зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалено виділити ОСОБА_5 у натурі та визнати за ним право власності на 12/25 частин спірної квартири, а ОСОБА_4 виділити в натурі та визнати за нею право власності на 13/25 частин вказаної квартири за висновком судово-технічної експертизи; зобов'язати сторони: зробити перебудови й переобладнання відповідно до вказаного висновку; обладнати частини квартири системами газопостачання, водопостачання, електропостачання та каналізації; поділити горище з обладнанням окремих виходів; узгодити всі переобладнання з управлінням містобудування та архітектури, іншими відповідними службами; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 компенсацію вартості нерухомого майна в розмірі 1 744 грн.; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості автомобіля в розмірі 1 565 грн. 75 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В обгрунтування касаційної скарги ОСОБА_5 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції .

Колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовів і здійснення поділу будинку в натурі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із можливості такого поділу та проведення переобладнань, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, та врахував наявність дозволу виконавчого комітету Хорольської міської ради на перепланування спірної квартири, пов'язане з поділом цього жилого приміщення на дві квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 28 липня 2009 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.