Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства Птахофабрика "Лозуватська" до ОСОБА_1, Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про розірвання договору та відшкодування витрат за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2009 року,

У березні 2006 року відкрите акціонерне товариство Птахофабрика "Лозуватська" (далі – ВАТ Птахофабрика "Лозуватська") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 25 січня 1999 року між ним і ОСОБА_1. було укладено договір про передачу у власність будинку АДРЕСА_1 вартістю 190 936 грн. 95 коп., за умовами якого 70 % вартості будинку з надвірними будівлями сплачується за рахунок коштів товариства, а 30 % або 32 981 грн. повинен сплатити ОСОБА_1. протягом 20 років. Однак відповідач не виконав цих умов договору, з 1 грудня 2002 року перестав оплачувати щомісячні платежі за будинок.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 8 серпня 2005 року ВАТ Птахофабрика "Лозуватська" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Вернигору В.П.

19 вересня 2005 року на адресу ОСОБА_1. була направлена вимога про сплату боргу, проте останній заборгованість не сплатив.

Посилаючись на те, що під час укладення договору банкрутство підприємства передбачити було неможливо, позивач вважає, що слід змінити умови договору в частині строку його виконання та зобов’язати відповідача сплатити борг до 8 липня 2006 року.

Уточнивши в процесі розгляду свої вимоги, ВАТ Птахофабрика "Лозуватська" просило розірвати договір від 25 січня 1999 року, стягнути з відповідача витрати на будівництво житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, у сумі 25 625 грн. 12 коп.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2009 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем умов договору від 25 січня 1999 року, оскільки останній з грудня 2002 року припинив оплату щомісячних платежів у часткове відшкодування витрат позивача на будівництво жилого будинку з надвірними спорудами, що є істотним порушенням і служить підставою для розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Такий висновок суду всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України є таким, що свідчить про неповне з’ясування судами вимог щодо повного з’ясування обставин справи та не обґрунтування рішення суду належними доказами.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Згідно із ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Суди ці норми залишили поза увагою, як і доводи відповідача, що угода від 25 січня 1999 року є недійсною, оскільки нотаріально не посвідчена, та розірвали угоду без з’ясування питання її дійсності, чи є вона укладеною.

Також суд не з’ясував, кому було виділено земельну ділянку для будівництва спірного житла, оцінки суперечливим доказам ( т. 1 а.с. 194, 207) із цього питання суд не дав.

Крім того, відповідно до протоколу засідання правління ВАТ Птахофабрика "Лозуватська" від 5 серпня 2002 року № 51 (а.с. 44) вирішено передати на баланс дочірнього підприємства усі основні засоби ВАТ Птахофабрика "Лозуватська", а саме: транспортні засоби, сільськогосподарську техніку, машинно-тракторний парк, будівлі та споруди. У подальшому, 10 січня 2003 року, між закритим акціонерним товариством "Укрзернопром" (далі – ЗАТ "Укрзернопром") та ВАТ Птахофабрика "Лозуватська" було укладено договір купівлі-продажу сукупних валових активів платника податку (т. 1 а.с. 16-18), за умовами якого ВАТ Птахофабрика "Лозуватська" відступило на користь ЗАТ "Укрзернопром" у повному обсязі сукупні валові активи платника податку – дочірнього підприємства – з усіма активами та пасивами, зокрема: повну вигоду від участі в усіх існуючих і майбутніх господарських договорах та інших угодах будь-якого роду, на які підприємство має право на дату підписання цього договору.

Суд на зазначені документи уваги не звернув, не вирішив питання щодо залучення до участі у справі ЗАТ "Укрзернопром" і не з’ясував до кінця питання, чи був спірний будинок предметом договору купівлі-продажу сукупних валових активів дочірнього підприємства Птахофабрики "Лозуватська" і чи не порушуються права ЗАТ "Укрзернопром" у разі доведеності заявлених позовних вимог.

Указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.