Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області, ОСОБА_2, третя особа – відділ земельних ресурсів Бородянського району Київської області, про визнання рішення сесії селищної ради нечинним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку; за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Клавдієве-Тарасівська селищна рада Бородянського району Київської області, відділ земельних ресурсів Бородянського району Київської області, про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області, поданою представником Тимків Ярославом Івановичем, та касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 2 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала про те, що є власницею 1/6 частини жилого будинку АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, отриманим 24 березня 1993 року після смерті ОСОБА_3 Другим власником 1/6 частини вказаного будинку згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_5 Решта 4/6 частин указаного будинку, що розташований на земельній ділянці площею 0, 1450 га, ніким не успадковувались.

Рішенням виконавчого комітету Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 14 лютого 1989 року земельна ділянка площею 0,07 га, що належала ОСОБА_4, передана ОСОБА_2 під будівництво жилого будинку.

Рішенням виконавчого комітету Клавдієве-Тарасівської селищної ради від 28 травня 1998 року ОСОБА_5 дозволено передати ОСОБА_2 у користування земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована АДРЕСА_1.

Рішенням п’ятої сесії п’ятого скликання Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 21 грудня 2006 року ОСОБА_2 безоплатно передано в приватну власність 0,15 га земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що рішення Клавдієве-Тарасівської селищної ради від 28 травня 1998 року незаконне й постановою апеляційного суду Київської області від 3 квітня 2007 року скасовано, ОСОБА_1, вважаючи свої права щодо користування земельною площею 0,075 га порушеними, просила визнати за нею право на безоплатну приватизацію вказаної земельної ділянки, визнати нечинними рішення п’ятої сесії п’ятого скликання Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 21 грудня 2006 року та державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 18 червня 2007 року на ім’я ОСОБА_2

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 2 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2009 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано нечинним рішення п’ятої сесії п’ятого скликання Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 21 грудня 2006 року в частині безоплатної передачі в приватну власність ОСОБА_2 0,15 га земельної ділянки, розташованої АДРЕСА_1. Визнано державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 18 червня 2007 року на ім’я ОСОБА_2, нечинним. Визнано за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,075 га для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, розташованих АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 та Тимків Я.І., представник за дорученням Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області, просять ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що власником 1/6 частини жилого будинку АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, отриманим 24 березня 1993 року після смерті ОСОБА_3, є ОСОБА_1

Власником іншої 1/6 частини вказаного будинку згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_5

Інші спадкоємці своїх прав на спадщину не заявляли, тому 4/6 частини будинку залишились неуспадкованими.

Відповідно до ст. 554 ЦК України 1963 року в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права на спадкування його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Оскільки спадкоємцем за законом був тільки ОСОБА_5, до якого перейшла неуспадкована частина будинку, він фактично став власником 5/6 частин спірного будинку, а тому висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 належить ? частина будинку, у тому числі ? частина земельної ділянки, що становить 0, 075 га, є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що спірний будинок знаходився в аварійному стані й був зруйнований, а тому рішенням виконавчого комітету Клавдієве-Тарасівської селищної ради від 28 травня 1998 року ОСОБА_5 дозволено передати ОСОБА_2 у користування земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану АДРЕСА_1.

Рішенням п’ятої сесії п’ятого скликання Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 21 грудня 2006 року ОСОБА_2 безоплатно передано в приватну власність 0,15 га земельної ділянки, розташованої АДРЕСА_1, а 18 червня 2007 року видано державний акт на право приватної власності на землю.

Визнавши це рішення й державний акт нечинним і визнавши за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію земельної ділянки площею 0,075 га для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, розташованих АДРЕСА_1, суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України виходив із того, що ОСОБА_1 є власницею ? частини спірного будинку, у тому числі ? частини земельної ділянки, а тому при передачі цієї ділянки у власність ОСОБА_2 порушені її права.

Такого висновку суд дійшов із порушенням норм матеріального права, зокрема ст. 554 ЦК України 1963 року, чинній на час прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3; визнавши право на безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки, суд вийшов за межі своїх процесуальних повноважень, оскільки питання приватизації земельних ділянок є виключною компетенцією органів приватизації місцевих рад.

До того ж суд, визнавши за ОСОБА_1 право на безоплатну приватизацію спірної земельної ділянки для обслуговування жилого будинку та господарських споруд, не звернув уваги на те, що спірного будинку в натурі вже не існує, а на спірній земельній ділянці ОСОБА_2 побудовано новий жилий будинок, що введений в експлуатацію й належить йому на праві приватної власності.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Клавдієве-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 2 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.