Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Київської області від 14 липня 2008 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з червня 2000 року до грудня 2006 року.

Під час шлюбу ними за спільні кошти на ім’я відповідача було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 а також зроблено капітальний ремонт належного відповідачеві автомобіля ВАЗ-2105, на який затрачено 4000 грн.

У вересні 2006 року їх сім’я розпалася, і через неприязні стосунки вона була змушена піти з будинку.

Оскільки ОСОБА_2 добровільно вирішити питання про поділ спільного майна не бажає, ОСОБА_1. просила суд визнати за нею право власності на половину спірного житлового будинку, поділити його в натурі та стягнути з відповідача на її користь 2000 грн. компенсації за понесені витрати на ремонт автомобіля.

В подальшому позивачка змінила позовні вимоги та просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за належну їй половину будинку в сумі 40700 грн. і за понесені витрати на ремонт автомобіля.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2007 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 липня 2008 року рішення місцевого суду в частині вирішення вимоги про визнання житлового будинку спільним майном подружжя та стягнення грошової компенсації скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35999 грн. грошової компенсації за її частку в спірному будинку та судові витрати, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що спірний будинок належить до роздільного майна подружжя, оскільки був придбаний відповідачем за рахунок власних коштів, отриманих від продажу квартири, набутої у власність до шлюбу, а доказів на підтвердження витрат на ремонт автомобіля позивачкою не надано.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вимог та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що спірний будинок був придбаний як за рахунок особистих коштів відповідача, так і за рахунок спільних коштів подружжя, частка позивачки в яких складає 1784 грн., а тому з урахуванням факту збільшення дійсної вартості будинку на час вирішення справи в суді до стягнення на користь позивачки підлягає грошова компенсація за належну їй частку в сумі 35999 грн.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 червня 2000 року.

17 серпня 2000 року ОСОБА_2 за 13000 грн. придбав на підставі договору купівлі-продажу житловий будинок № АДРЕСА_1

Перед цим, в цей же день, ОСОБА_2 відчужив належну йому на праві власності приватизовану в квітні 1994 року квартиру № АДРЕСА_2, уклавши зі ОСОБА_3 договір купівлі-продажу цієї квартири за 2400 доларів США, що підтверджується як договором купівлі-продажу, так і письмовою розпискою ОСОБА_3

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 24 КпШС України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, є власністю кожного з них.

За таких обставин, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, той факт, що на час купівлі спірного будинку ОСОБА_2 мав власні кошти на його придбання, позивачка не надала належних доказів на підтвердження факту придбання цього будинку за рахунок спільних коштів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за частку в спірному будинку.

Апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення грошової компенсації за належну позивачці частку в спірному будинку.

За таких обставин місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Таким чином, рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення грошової компенсації за частку в будинку підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення місцевого суду.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошової компенсації за ремонт автомобіля, яким рішення місцевого суду в цій частині залишено без змін, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 14 липня 2008 року в частині вирішення вимог про стягнення грошової компенсації за частку в будинку скасувати, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2007 року в цій частині залишити в силі.

В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.