6-27450св09 Про звернення стягнення на нерухоме майно - 27.01.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2009 року,

У березні 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1., в якому просило звернути стягнення заборгованості за кредитним договором № MKSWGA00000087 від 5 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачкою, на предмет іпотеки – належну ОСОБА_1 на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Зазначало, що відповідно до умов указаного кредитного договору ОСОБА_1. отримала в ЗАТ КБ "ПриватБанк" кредит у розмірі 5 980 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % за рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний договір укладено строком на 10 років та останнім днем повернення кредиту визначено 3 листопада 2017 року. У забезпечення виконання умов кредитного договору № MKSWGA00000087 від 5 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 6 листопада 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого банком прийнято від ОСОБА_1. в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Станом на 24 лютого 2009 року у відповідачки виникла заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 163 долари 28 центів США та їй нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання за кредитним договором у розмірі 1 долара 47 центів США.

Посилаючись на викладене, ЗАТ КБ "ПриватБанк" просило його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2009 року, у задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ЗАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 5 листопада 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання взяла в банку кредит у розмірі 5 980 доларів США зі сплатою 11,04 % річних за користування кредитом.

Згідно з п. 7.1.1 указаного кредитного договору позичальник зобов’язується повернути кредит у встановленому законом порядку та в строки, визначені п. 7.1 цього договору, тобто в останній день строку – 3 листопада 2017 року.

6 листопада 2007 року на забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого банком прийнято від ОСОБА_1. в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1. остання з моменту отримання кредитних коштів частково сплачує відсотки за користування кредитом і суму кредиту й на момент звернення ЗАТ КБ "ПриватБанк" з позовом до суду має заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 163 долари 28 центів США та їй нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов’язання за кредитним договором у розмірі 1 долара 47 центів США.

Відмовляючи в позові про стягнення звернення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), згідно з якою зобов’язання повинно ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості, виходив із того, що строк дії кредитного договору, забезпеченого іпотекою, закінчується 3 листопада 2017 року, відповідачка з моменту отримання кредиту частково сплачує відсотки за користування кредитом та саму суму кредиту й має незначну заборгованість.

Згідно зі ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержавтель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також вимог, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про іпотеку" також передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки або шляхом проведення прилюдних торгів або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ЗАТ КБ "ПриватБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення вимог

ст. ст. 214, 215 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин і не застосував правову нормою, що підлягає до застосування.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив і допущені судом першої інстанції помилки не виправив.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 23 вересня 2009 року скасувати.

Справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на нерухоме майно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.