Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2009 року,

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в травні 2005 року вона домовилася з ОСОБА_2. про відчуження останнім на її користь квартири АДРЕСА_1, після того, як він отримає правовстановлюючі документи на квартиру.

Вона оплатила оформлення правовстановлюючих документів та заборгованість по оплаті за комунальні послуги в сумі 6 тис. грн. і сплатила йому згідно з розпискою від 20 травня 2005 року аванс у розмірі 6 500 грн. у рахунок вартості майбутньої купівлі квартири. 28 червня 2005 року вона сплатила йому ще 55 050 грн.

Проте нотаріально оформити договір купівлі-продажу вони не змогли, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3. помер.

Вважаючи, що договір купівлі-продажу спірної квартири був фактично укладений, але не посвідчений нотаріально з незалежних від неї обставин, позивачка просила визнати цей договір дійсним і визнати за нею право власності на зазначену квартиру.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що вказаний договір купівлі-продажу належної його батьку, ОСОБА_3., квартири є нікчемним, та просив визнати його неукладеним.

У процесі розгляду справи ОСОБА_2 уточнив свої вимоги, просив визнати цей договір недійсним.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2009 року, позов ОСОБА_1. задоволено в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування судових рішень у повному обсязі та ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1. та задоволення його зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1., суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що сторони договору домовилися про продаж квартири та це підтверджується відповідними доказами – показаннями свідків; позивачка виконала договір купівлі-продажу квартири.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Отже, у силу наведеного можна дійти висновку, що при вирішенні справи про визнання дійсним договору купівлі-продажу для суду має першочергове значення з'ясування питання, чи була наявна між сторонами домовленість щодо всіх істотних умов договору, у тому числі щодо ціни майна (товару). При цьому допустимими доказами такої домовленості можуть бути лише письмові докази, якими відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 червня 2005 року ОСОБА_3. був власником квартири АДРЕСА_1.

Як убачається з розписки ОСОБА_3. від 20 травня 2005 року останній мав бажання після оформлення приватизації квартири продати її ОСОБА_1. й отримав від неї в рахунок оплати вартості квартири 6 500 грн. Проте, ціни квартири у цій розписці не вказано (а.с. 178).

У розписці ОСОБА_3. від 28 червня 2005 року зазначено лише, що він взяв у ОСОБА_1. кошти в сумі 55 05 грн., що еквівалентно 11 тис. доларів США. Разом із тим, у цій розписці не вказано мету, з якою взято зазначені кошти, зокрема, не вказано, що кошти сплачено в рахунок оплати вартості спірної квартири, а також те, що вартість квартири сплачено в повному обсязі (а.с. 177).

Крім того, відповідно до висновку експерта відділення з експертно-криміналістичного забезпечення роботи Бердянського міського відділу Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Запорізькій області від 17 листопада 2006 року в розписці від 28 червня 2005 року перша цифра "5" у запису "55050 грв" і перша цифра "1" в запису "11000 дол" виконані шляхом дописки.

Згідно з висновком судово-технічної експертизи документів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 24 вересня 2007 року до тексту розписки від 28 червня 2005 року вносилися зміни: в останньому рядку первинними записами були запис "505", до якого зліва дописана цифра "5" і справа – цифра "0" та запис "100", до якого зліва дописана цифра "1" і справа – цифра "0".

За змістом висновку судово-почеркознавчої експертизи того ж інституту від 28 вересня 2007 року рукописний текст в розписці від 20 травня 2005 року, що починається та закінчується словами: "Расписка. Я, ОСОБА_3 ...", "...и заключить договор куплі-продажи квартиры с ОСОБА_1. 20.05.05 г. ОСОБА_3" та в розписці від 28 червня 2005 року "Расписка. Я, ОСОБА_3 ...", "...взял деньги в сумме 55050 грв. (11000 дол.). 28.06.05 г. ОСОБА_3" (крім записів: "28" у запису "89/28"; "55" в запису "кв. 55"; першої зліва цифри "5" та останньої зліва цифри "0" в запису "11000") виконані однією особою.

Проте, навівши в рішенні вказані висновки експертизи, суд першої інстанції не дав їм жодної оцінки та не зробив ніяких висновків.

Таким чином, у порушення ч. 2 ст. 59, ч. 1 ст. 64, ст. ст. 212, 213 ЦПК України районний суд не навів у рішенні жодного посилання на наявність і оцінку письмових доказів підтвердження домовленості між сторонами щодо всіх істотних умов цього договору, у тому числі ціни відчужуваного майна.

Апеляційний суд на вказані порушення норм процесуального права судом першої інстанції уваги не звернув і залишив рішення цього суду без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1. не можна визнати законними й обгрунтованими.

Крім того, відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

За змістом 657 ЦК України (435-15) договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1. пред'явила позовні вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за нею права власності на цю квартиру, посилаючись на ст. 220 ЦК України.

Отже, з урахуванням наведеного норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не може бути застосована до договору купівлі-продажу спірної квартири при вирішенні судом питання щодо його дійсності, він не є укладеним і не створює права та обов'язки для сторін.

Таким чином, відповідно до ст. 341 ЦПК України ухвалені в справі судові рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1. підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові ОСОБА_1.; в іншій частині – залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 січня 2009 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати й ухвалити нове рішення в цій частині.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності на квартиру відмовити.

В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.