Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання права власності на гараж за касаційною скаргою виконавчого комітету Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 вересня 2008 року,

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання права власності на гараж.

Зазначав, що 21 березня 1974 року відповідно до рішення профспілкового комітету цукрового заводу "Поділля" йому було виділено земельну ділянку для будівництва гаража біля житлового АДРЕСА_1. Збудувавши капітальний гараж площею 36 кв. м, позивач протягом 25 років користувався ним, звернувся до відповідача із заявою про надання в користування земельної ділянки та отримав відмову, оскільки документи на право власності на гараж у позивача відсутні.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 23 вересня 2008 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на гараж, що знаходиться біля житлового АДРЕСА_1

У касаційній скарзі виконавчий комітет Тернопільської міської ради просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що земельну ділянку для будівництва гаража біля житлового АДРЕСА_1 позивачу було виділено на підставі рішення профспілкового комітету цукрового заводу "Поділля", гараж він побудував за власні кошти, надавши суду відповідні підтверджуючі документи про купівлю будівельних матеріалів, тривалий час користується збудованим гаражем.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання ним архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Проте ці вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Суд належним чином не з’ясував, чи надавалася позивачу земельна ділянка в установленому законом порядку, чи додержано ним при будівництві гаража архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.

Висновки відповідних державних органів (відділу архітектури та будівництва, пожежного та санітарного нагляду тощо) із цих питань у справі відсутні.

Ураховуючи викладене, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 23 вересня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.