Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу, збитків і неустойки, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що 12 березня 2004 року він уклав з відповідачем договір позики, за умовами якого передав ОСОБА_7 у борг 1050 доларів США, які позичальник зобов'язався повернути до 31 березня 2004 року.

Проте відповідач вчасно борг не повернув і почав ухилятися від зустрічей з ним.

В подальшому 23 жовтня 2006 року ОСОБА_7 повернув йому 1000 доларів США.

Оскільки ОСОБА_7 взяті на себе зобов’язання за договором позики повністю не виконав, ОСОБА_6 просив суд стягнути з відповідача на його користь 252 грн. 50 коп. залишку боргу, 1351 грн. 34 коп. збитків, завданих неповерненням боргу та пов’язаних із витратами за взятий ним у банку кредит, а також 49952 грн. 08 коп. неустойки .

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 листопада 2007 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 252 грн. 50 коп. боргу за договором позики, 49952 грн. 08 коп. неустойки та судові витрати, а в решті вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2008 року рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 суми неустойки скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в цій вимозі, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення вимог про стягнення неустойки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач без поважних причин пропустив річний строк звернення до суду за захистом порушеного права.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що 12 березня 2004 року ОСОБА_7 позичив у позивача 1050 доларів США, які зобов'язався повернути 31 березня 2004 року. Однак відповідач своєчасно борг не повернув, а 23 жовтня 2006 року повернув позивачеві лише 1000 доларів США.

За змістом боргової розписки ОСОБА_7 крім повернення позики взяв на себе зобов’язання сплачувати один відсоток за кожен день прострочення виконання основного зобов’язання.

За загальним правилом неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання та застосовується у разі його неналежного виконання боржником у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання або пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Переглядаючи справу, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою про стягнення неустойки.

Проте, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Однак позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦПК України).

Застосовуючи до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214, 303 ЦПК України не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування позовної давності, яка мала бути ним порушена до ухвалення рішення місцевого суду; що відповідач 23 жовтня 2006 року вчинив дії з часткового повернення боргу, якими перервано перебіг строку позовної давності; що в разі пропущення річного строку неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання основного зобов’язання, в межах строку позовної давності за основним зобов’язанням.

В зв’язку з цим колегія вважає, що апеляційний суд, переглядаючи справу, не виконав своїх обов’язків, визначених законом, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача, не вирішив питання, чи відповідає розмір стягнутої неустойки вимогам ст. 551 ЦК України.

З огляду на наведене, ухвалене в справі рішення апеляційного суду не можна визнати законним й обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.