Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної власності на квартиру та визначення її частки,

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що під час шлюбу з відповідачем вони придбали квартиру АДРЕСА_1, на даний час вирішується питання про розірвання їх шлюбу, на її утриманні залишаються їх із ОСОБА_2. діти, тому її частка в праві власності на квартиру має бути збільшена до 2/3 частин.

Позивачка під час розгляду справи змінила та уточнила позов, посилалася на те, що спірна квартира була придбана частково за власні кошти відповідача, але за час їх шлюбу істотно збільшилася в своїй вартості внаслідок їх спільних трудових і грошових затрат, тому має бути визнана спільною сумісною власністю подружжя, розмір аліментів, які сплачує ОСОБА_2 на утримання їх двох неповнолітніх дітей, не відповідає прожитковому мінімуму й недостатній для повноцінного розвитку та виховання дітей, а тому її частка в праві власності на квартиру має бути збільшена до 2/3 частин на підставі частини третьої статті 70 СК України.

ОСОБА_1 просила визнати квартиру АДРЕСА_1 її та ОСОБА_2. спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на 2/3 частини зазначеної квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 11 червня 2009 року, позов задоволено частково, постановлено визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2., таке їх право припинити та визнати за позивачкою й відповідачем за кожним право власності на ? частину цієї квартири; в задоволенні решти позову відмовлено, постановлено також стягнути з відповідача на користь позивачки 81 грн. судових витрат та в дохід держави 1 649 грн. судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 3 листопада 2000 року, 25 березня 2004 року ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_2, що належала йому до шлюбу на праві приватної власності, одержавши від її продажу 18 тис. грн.., і в цей же день 25 березня 2004 року він купив за 24 тис. грн. квартиру № АДРЕСА_1

Також установлено, що на ремонт та переобладнання купленої квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі витратили 77 495 грн.

Задовольняючи частково позов і визнаючи спірну квартиру об’єктом спільної сумісної власності подружжя, суд керувався статтею 62 СК України та виходив із того, що за час шлюбу сторін цінність квартири значно збільшилася, тільки на ремонт витрачено 77 495 грн., що складає 322% її вартості, ОСОБА_2 витратив на придбання квартири власні кошти в розмірі 18 тис. грн., а після ремонту вартість квартири складає більше 100 тис. грн.

Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеною статтею правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів, (зокрема, тенденцій до загального подорожчання чи здешевлення конкретного майна) і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як об’єкту, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об’єкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкту.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, помилково взяв до уваги лише розмір грошових витрат на проведення ремонту й не встановив та не зазначив у рішенні вартості квартири станом на час вирішення спору як у стані, який існував до ремонту, так і після нього, а тому фактично не перевірив чи відбулося істотне збільшення вартості квартири внаслідок спільних трудових, грошових затрат сторін чи затрат другого з подружжя. Визначаючи частки сторін, суд залишив поза увагою факт витрати відповідачем на купівлю спірної квартири 18 тис. грн., які належали йому на праві особистої власності.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 11 червня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.