Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району м. Дніпропетровська, відділ міграційної та паспортної служби Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області, виконавчий комітет Самарської районної у місті Дніпропетровську ради, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, і зняття з реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2. ОСОБА_3, ОСОБА_4 про вселення до квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 8 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2008 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вони постійно мешкають у квартирі № АДРЕСА_1 що належить їм на праві приватної власності. Після одруження ОСОБА_4. у вересні 2003 року в квартирі була зареєстрована його дружина – ОСОБА_5., проте подружжя постійно мешкало за іншою адресою: АДРЕСА_2, а з листопада 2005 року відповідачка понад 6 місяців не проживає у квартирі без поважних причин.

У процесі розгляду справи позивачі неодноразово уточнювали свої вимоги, а 6 червня 2008 року в порядку ст. 31 ЦПК України змінили позовні вимоги (а.с. 184-185) та просили визнати відповідачку з малолітнім сином такими, що втратили право на житло, у зв’язку з "відсутністю за місцем реєстрації і проживання в іншому житловому приміщенні постійно – понад чотири роки. Усунути перешкоди власникам користуватися житлом шляхом скасування реєстрації".

У травні 2008 року ОСОБА_5. подала зустрічний позов про вселення до спірної квартири, посилаючись на те, що після одруження з ОСОБА_4. вона була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, в якій періодично мешкала, а з кінця 2005 року через погіршення стосунків у сім'ї вона вимушена була тимчасово поїхати до своїх батьків до м. Олександрії Кіровоградської області, проте після повернення відповідачі стали чинити їй з дитиною перешкоди в користуванні квартирою.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 8 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5. задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. просять скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому згідно зі ст. 214 ЦПК України рішення суду повинно відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення суперечать цим вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., суд не вбачав підстав для визнання ОСОБА_5. такою, що втратила право на користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 – на підставі ч. 2 ст. 167 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ), оскільки не доведено наявності в останньої іншого постійного місця проживання.

Проте, дійшовши такого висновку суд, не визначився з характером спірних правовідносин, належним чином не з’ясував змісту позовних вимог та підстав позову – втрата права користування жилим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК УРСР чи ст. 107 ЖК УРСР, чи з інших, передбачених законом підстав, з урахуванням викладених позивачами обставин у позовних заявах (а.с. 3-4, 66-68, 141-144, 160-165, 184-185) та не врахував, що останній текст позовних вимог не свідчить про конкретність правових підстав вимоги.

Указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 8 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.