Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Пшонки М.П., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про визнання договорів застави та поруки укладеними, зміну предмета застави, надання земельної ділянки в рахунок виконання зобов’язань за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим у процесі розгляду справи, в якому зазначав, що 18 січня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_2 отримав від позивача в борг 50 тис. доларів США, що є еквівалентом 250 тис. грн. Договір позики був укладений у письмовій формі й оформлений розпискою, за змістом якої сторони також мали намір укласти договір застави та поруки. На підтвердження цих договорів ОСОБА_2 видав 25 січня 2008 року на ім’я ОСОБА_1 довіреність на право розпорядження належним ОСОБА_2 автомобілем DAF 95, 1996 року випуску, н.з. НОМЕР_1, а ОСОБА_3 18 січня 2008 року видав довіреність позивачеві на право розпорядження транспортними засобами: RENAULT MAGNUM, 1999 року випуску, н. з. НОМЕР_2; напівпричепом TRAILOR 1997 року випуску, н. з. НОМЕР_3 – строком на три роки. Посилаючись на те, що, вчиняючи правочини за довіреностями, сторони мали на увазі договір застави та договір поруки, а відповідачі борг не повернули, позивач просив визнати укладеним договір застави автомобілів, оформлений довіреністю та розпискою, а також вважати укладеним договір поруки між поручителем ОСОБА_3, боржником ОСОБА_2 та кредитором ОСОБА_1 У процесі розгляду справи позивач уточнив вимоги, указавши, що відповідачі продали заставлені транспортні засоби, у зв’язку із чим просив, замість реалізованих автомобілів вважати предметом застави земельну ділянку площею 2 га, що розташована АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2; звернути стягнення на земельну ділянку в рахунок виконання зобов’язань за договором позики й зобов’язати Лучистівську сільську раду в м. Алушті Автономної Республіки Крим та Алуштинське міське управління земельних ресурсів видати ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га, що розташована АДРЕСА_1, скасувавши державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_4

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2009 року, позов задоволено.

У касаційних скаргах ОСОБА_4, ОСОБА_5 ставлять питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Як убачається з касаційної скарги ОСОБА_5 й доданих до неї матеріалів, оскаржуваними судовими рішеннями порушено права касатора, оскільки він є власником земельної ділянки площею 2 га, що розташована АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 23 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2

Таким чином, ОСОБА_5 не був залучений до участі у справі як власник земельної ділянки, суд фактично вирішив питання щодо майна без його участі, заявника не було належним чином повідомлено про час і місце слухання справи ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, судовими рішеннями було ухвалено рішення про зобов’язання Лучистівської сільської ради в м. Алушті Автономної Республіки Крим та Алуштинського міського управління земельних ресурсів видати ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га, що розташована АДРЕСА_1, скасувавши державний акт про право власності на земельну ділянку, видану на ім’я ОСОБА_4

ОСОБА_4 був притягнутий судом першої інстанції до участі в цій справі в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог (а. с. 197-198).

Згідно із ч. 1 ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї із сторін.

Однак під час розгляду справи суд вирішив питання про права та обов’язки третьої особи, яка не є суб’єктом спірних правовідносин, участь у справі якої має побічний характер, оскільки суд повинен вирішувати питання саме про права та обов’язки сторін, а не третьої особи.

Зазначені порушення закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

З огляду на викладене ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.