Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Костенка А.В.,

Мазурка В.А., Перепічая В.С, -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, Ялтинської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2008 року,

Заступник прокурора м. Ялти звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, Ялтинської міської ради до ОСОБА_3 про зобов’язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0250 га біля будинку АДРЕСА_1, яка використовується для обслуговування літньої кухні та садка, посилаючись на те, що працівниками Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим у ході проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства в червні 2007 року було виявлено, що ОСОБА_3 користується спірною земельною ділянкою, на якій розташована самочинна споруда.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2008 року, позов частково задоволено.

Зобов’язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,025 га біля будинку АДРЕСА_1, за виключенням частини земельної ділянки, яка знаходиться під будівлею за літерою "Ч", що належить ОСОБА_4 на право власності, та яка необхідна для її обслуговування, шляхом знесення навісу "Ч-1" за її власний рахунок.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 користується зазначеною земельною ділянкою, яку зайняла самовільно та самочинно встановила на ній навіс.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам.

Таким чином, органи місцевого самоврядування є суб’єктами земельних відносин, здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин передбачені в ст. 12 ЗК України.

Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Перелік повноважень міських рад у сфері земельних відносин свідчить, що вони наділені повноваженнями органів територіальних громад щодо земель комунальної власності, зокрема: розпорядження ними, передача їх у власність громадян і юридичних осіб, надання в користування, вилучення та викупу для суспільних потреб міста, припинення права користування й прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Судами встановлено, що Ялтинська міська рада Автономної Республіки Крим - власник спірної земельної ділянки – позовні вимоги не підтримала, оскільки ОСОБА_5 звернулася до ради із заявою про надання зазначеної земельної ділянки їй у власність, рішення на час розгляду справи за вказаною заявою не прийнято.

Виходячи з викладеного судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, на що не звернув уваги апеляційний суд, у зв’язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2008 року задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.